Що я приймаю й із чим я спорю в добутках М. Горького

Недавно, що відбулася екскурсія, у музей-квартиру М. Горького залишила суперечливі враження: розкішний особняк у стилі модерн (реквізований у мільйонера, купця-мецената Рябушинского) – для пролетарського письменника, рідка колекція мініатюрних фігурок з кістки й нефриту. Строгі шафи із книгами до самої стелі, дорогі картини, фотографії сина, онученя, друзів і знайомих… Відомо, що Горький не любив цей будинок, почував себе в ньому, як у золотий клітці

Побивавший у його в 1925 році Р. Ролан записав у щоденнику: , “Він дуже самотній, хоча

ніколи не буває один”, “у його душі відбувається жорстока боротьба, про яку ніхто нічого не знає”. І вуж зовсім красномовний висновок – “У старого ведмедя на губі кільце”. Екскурсовод розповів, що Горький не міг зустрічатися, з ким йому хочеться, під видом турботи про його здоров’я відвідувачів ретельно фільтрували. У музеї я довідався різні версії загибелі сина й смерті самого М. Горького. Секретар Горького, виявляється, був агентом ГПУ… Все це вимагає осмислення й переоцінки того, що знав раніше про Горький. А що знав? Те, що в підручнику, особливо інтересу не викликало. Із прочитаного запам’яталося лише щось із ранньої Творчості… Першого ж рядка молодого Горького були закликом до геройства, а не до ідилічного міщанського спокою

Романтичні пісні, “Баба Изергиль” – все це, на мій погляд, справжнє мистецтво: прекрасний, “квітчастий” Мова, казкова метафоричность, яскравість, необичайность героїв, піднесені мрії й почуття, чудовий пейзажний живопис

Коли Горький приніс Короленко оповідання “Баба Изергиль”, той сказала: “Дивна якась річ. Це – романтизм, а він давно помер. Дуже сумніваюся, що цей Лазар гідний Воскресіння. Мені здається, ви співаєте не своїм голосом. Реаліст ви, а не романтик, реаліст!” Але після оповідання “Челкаш” Короленко змушений був визнати в молодому авторі й реаліста, і романтика

Горький сам чудово тонко визначив причину подвійності своєї ранньої творчості. Він так і говорить, що тиск “томливо бідного життя” примушувало його прикрасити вбогість існування казковими вимислами, тоді як багатство живих вражень буття знаходило вираження в оповіданнях реалістичного характеру

Ранні реалістичні оповідання перегукуються з тим, що описано в автобіографічній трилогії (“Дитинство”, “У людях”, “Мої університети”). “Свинцеві мерзенності російського життя” – і в той же час “здорове, яскраве, творче”, що є в російському народі. Все це написано в традиціях російської класики XIX століття й близько мені

Драматургія Горького, по-моєму, те саме що чеховської, але більше загострена соціально. “Дачники”, “Діти сонця”, “Васса Железнова”, побачені по телевізорі, досить цікаві. “На дні” – п’єса, що змушує сперечатися, міркувати про правду й неправду, про сенс людського існування, про жаль, про відповідальність за свою особисту долю. Афоричность мови залучає, багато чого запам’ятовується надовго. Вражає майстерність мовних характеристик: нічліжники – живі людські типи. Спірним представляється Сатин як антипод Луки. Він набагато менш переконливий, чим Лука, до того ж сам визнає його правоту (“молодець старий”).

Найбільше сперечатися хочеться з романом “Мати”. Багато сторінок написані з великою художньою виразністю (опис життя робочої слобідки, Історія життя й смерті слюсаря Михайла Власова, цікавий Андрій Знахідка, хвилюють переживання Ниловни, її загадковий сон і ін.), але в цілому читати досить нудно, а вуж ідея насильно ощасливити все людство, виправдання революційного терору (чого коштує Микола Вагарів, готовий “забризкати кров’ю небеса” в ім’я ідеї) – абсолютно неприйнятні для мене. Здається, що “своєчасність” цієї книги в минулому й сухий, схематичний, холодний Павло нікого вже захопити не зможе. А от материнська велика любов Ниловни, що, як біблійна Марія, приносить свого сина в жертву людям, не може не залучитися

Післяжовтнева творчість Горького мало знайомо мені. Вивчене оглядово “Справа Артамонових”, “Життя Клима Самгина”, останній роман, судячи з телевізійної версії, грандіозне й, можливо, найважливіше й талановите із усього, що написано Горьким. Обов’язково треба прочитати, якщо подужаю

Незважаючи на те що не все приймаю в Горькому, я думаю, не праві ті, хто заявляє про те, що потрібно відкинути його через непотрібність. Мені цікава особистість Горького, оскільки він один з тих, хто “зробив себе сам”. Як це ні банально звучить, у різний час Горький був різним (це доводять його “Несвоєчасні думки”), і, отже, справедливо буде сказати, що ніякий епізод з життя письменника не може характеризувати його повністю, що він лише ланка в ланцюзі складної, але виконаної глибокого змісту долі

Про що може думати людина, що коштує на нижчій сходинці суспільства? У чому зміст його існування, до якого морального ідеалу він може прагнути, та й взагалі, чи хоче він жити заради світлого майбутнього, заради своєї життєвої ідеї? Що для нього цей мир?

Усього лише темний кут обшарпанной кімнати, тьмяна свіча на брудному столі, пляшка “гіркої”… Його думки націлені на одне – як прожити ще один безглуздий день…

Людина стає філософом, коли розуміє, що він не може нічого змінити у своєму житті, що часом стає нікчемною. І він починає мислити вільно, намагаючись зрозуміти, у чому суть його існування

Найчастіше він приходить до такого стану під дією навколишнього світу, що давить на людську душу, що ламає життя. Суспільство завжди міняє людину, накладаючи на нього відбиток цинічності й егоїзму. Але навіть на самому дні завжди може найтися людина, що продовжує ще вірити у свій ідеал, що намагається знайти правду в цьому божевільному світі. Прикладом цього може служити Сатин, персонаж п’єси “На дні”.

Цю п’єсу, як мені здається, варто розглядати як соціально^-філософську, як життєву драму роздавлених душ… Люди в ній живуть самі по собі, вони байдужі й егоїстичні. Вони несуть на плечах вантаж своїх життєвих проблем, що аж ніяк не легкий. А які їхні прагнення, чого вони хочуть від свого життя? Люди ці, мешканці нічліжки Костилева, уже не намагаються вибратися із цього “дна” – вони вже стали його невід’ємною частиною

Туди їх загнали соціальні проблеми – убогість, голод… Їхнього життя затяг долілиць вир суспільних потрясінь, і вони опустилися на саме дно, у прірву. Їхня філософія різна одні вірять у романтичні ідеали, у працю, у людську велич, а інші прагнуть піти в тінь, зникнути в темному куті від майбутніх проблем і потрясінь, щоб не міняти своє життя ще раз. Вони живуть у своєму минулому, згадуючи свої колишні дні, назавжди втрачені

Часом життєвий вантаж стає просто нестерпний, і тоді від людини залишається тільки гіркий спогад і жалість до так бездарно загубленого цим божевільного миром людського життя. Це, звичайно, у першу чергу, ставиться Кактеру.

Можна виділити два різновиди життєвого гуманізму драми, і, відповідно, двох героїв – носіїв цього гуманізму. Перший – це Лука, що сповідає гуманізм, заснований на жалі й жалості до людини, що призиває нас примиритися з існуючими умовами. Лука зміг заспокоїти стражденну душу Ганни, що, напевно, зрештою, одержала хоч якусь допомогу вперше за довгі роки. Її останні дні стали більше щасливими, чим кілька попереднього тяжкого років життя

У Луки є лютий супротивник – Сатин. Він поклав в основу своєї життєвої філософії віру в людину, у Людину з великої букви. Він говорить про користь праці, про високе призначення людини. Але у всім цьому ми можемо доглянути й одне велике протиріччя. Так, герої говорять про роботу, працю, людську душу, але самі вже давно втратили людський вигляд і перестали цінувати навіть саме життя. Може бути герої й керуються у своїй філософії високими життєвими принципами, але в соціальному змісті вони перестали існувати як особистості. Дуже фудло відповісти на ті філософські питання людського буття, які поставив у п’єсі Горький, однозначно.

Таким чином, можна переконатися, що “На дні” – це Драма, драма соціально-філософська. Тут поставлена безліч питань, що стосується суспільства й людського життя. Ці дві проблеми зв’язані один з одним невидимими нитками, які рвуться в той момент, коли люди зневіряються в себе. Хочеться, щоб людина була Людиною не тільки на словах…