Щира краса людини (твір-роздум)
Гадаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменній казці ” Маленький принц ” сказав: “Найголовніше – те, чого очима не побачиш”. Що це – “те”? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душа? Щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється.. У милосерді, чуйності, здатності любити… Згадаємо добре чудовисько, якого Настенька покохала саме
Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного візка. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі біля під’їзду, звичайно, розпускали плітки: “Дівчисько-то – інвалід і раптом
Краса внутрішня непомітна, вона виявляється у вчинках людини, – у її душі. Це гармонія із самим собою і навколишнім світом. Вона руйнує стіну непорозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна і краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що з цим народжуються. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність…
І я впевнена, що щира душевна краса – це та сама краса, що врятує світ.
Буває, що людина, яка почула або прочитала про те, що в якомусь морі велика нафтова пляма, подумає: “А, мене це не обходить. І так турбот повно!” Ця ж сама людина вихідного дня йде зі своєю родиною до лісу – відпочити на природі. Йдучи, залишає після себе купу сміття і незгасле багаття. Ну то що? Адже до величезної кількості нафти в морі їй байдуже…
Про те, що наша планета переживає екологічну кризу, я, звичайно, чула. Як і більшість людей, не замислювалась над цим. Вирубують ліси? Ну й що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо! Забруднюються ріки? Я плаваю в басейні і п’ю мінеральну воду. Винищуються тварини? А мій кіт Маркіз живий здоровий.
Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла купатися до ставка – басейнів у
У селищі немає. Ледве ввійшла у воду, як відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула ногу. Ну, так і є, чимось порізалася. Я кульгала кілька днів і думала: “Ну хто кинув у воду іржаву залізяку? Кому таке спало на думку?” Потім зрозуміла, що таке спало на думку такій самій людині, як і я.
Людині, котра вважала, ніби Екологія – це щось таке, що її не стосується. Виходить, що стосується всіх.
Чому ми не звертаємо увагу на те, що діється навколо нас? Чому не рятуємо “будинок” – нашу Землю? Чому не шануємо природу, яка береже нас? Хоча, звичайно, зараз багато говорять про необхідність оберігати і захищати навколишнє середовище. Чи не пізно? Хочеться вірити, що ні.
Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може вибухнути – ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне потепління, а ми – люди. Кимось керує спрага наживи, хтось просто сповідує філософію “пофігізіму”. Намагаються щось зробити “зелені”, але їм мало поки що вдається.
Я розумію, усі заводи з їхніми трубами, що димлять, не зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш. Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від “кока-коли” і палички від морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно загасить багаття – це вже буде добре
(1 votes, average: 5.00 out of 5)