“Серця, огріті першою любов’ю” (За повістю “Захар Беркут”)
Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий повістяр. Доказом тому є його повість “Захар Беркут”. Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача.
Описані події відбуваються 1241 року – у найтяжчий для українських земель час боротьби з монгольською навалою. У такі страшні й водночас героїчні часи найкраще і найповніше виявляються людські характери. Найсвітлішими образами, що увібрали найкращі
У важких випробуваннях – у боротьбі з несамовитим смертельним ворогом – яскраво виявляється чиста, цілісна і шляхетна натура. Таке серце здатне міцно й вірно кохати і захищати свою любов.
Із великою приязню і ніжністю виписаний образ Мирослави. Знайомлячи читача з нею, автор відразу наголошує на тому, що вона – незвичайна, дивовижна. Це не зманіжена татова пестунка, а смілива й відважна дівчина, яка не боїться небезпеки
Увесь час вона у перших лавах вояків: спочатку приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, потім бере активну участь у захисті тухольців, навчає їх робити метавки, лікує поранених.
Водночас із розвитком трагічних подій розквітає ніжна і сильна любов між Мирославою і Максимом. Їхні серця сповнені палкого почуття один до одного, і вони долають усі перешкоди на шляху до єднання. Цікаво, що Мирослава не змирилася з гнівною відмовою батька Максимові. Як властиво гордій і незалежній натурі, вона говорить відкрито про свої почуття і клянеться хлопцеві в любові й вірності.
Мирослава дотримала свого слова – ніжною ластівкою лине до нього, полоненого, в монгольський табір, пропонує йому тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Максим не пристав на ту пропозицію, але доля ласкава була до двох закоханих – попри всі небезпеки, що загрожували їм, поєднала люблячі серця.
Із великою вдячністю до автора перегорнула я останні сторінки повісті. Думаю, що Максим і Мирослава – це герої, вчинки яких варто наслідувати. Учитися любити один одного і свою Батьківщину – велике щастя на землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)