Іван Багряний мав тверді життєві переконання, власний світогляд, який формувався протягом його життя, попри всі негаразди та переслідування, він не змінював своїх життєвих позицій, не зламався і ніколи не підлаштовувався під чиюсь думку. Свої погляди і деякі віхи біографії Іван Багряний викладає у відомому памфлеті “Чому я не хочу вертатися до СРСР?”. Цей публіцистичний твір було перекладено багатьма мовами світу. Так, письменник оповідає про одну з найтрагічніших подій свого дитинства: на його очах більшовиками було вбито його дідуся
та дядька, інші члени родини Івана Багряного також зазнавали переслідувань та арештів. Сам письменник не минув цієї страшної участі. Уперше його було заарештовано у віці близько 25 років і засуджено на стільки ж… Він, за його свідченнями, не боявся цього ув’язнення, не підкорився долі. Під час допиту він прямо і впевнено викладав свої думки щодо завдань українського літератора (він був членом літературної організації “Марс”, за що і був звинувачений у контрреволюційній діяльності), щодо стану української літератури та культури, яка несправедливо принижується, обмежується у правах розвитку, підпадає
під домінування російської. Іван Багряний буквально в обличчя катам НКВД висловив думку, що Україна є частиною Європи і має орієнтуватися на неї, а не на Москву. Звісно, після такого виступу він навряд чи уникнув кари. Іван Багряний так само, які і його персонаж Григорій Многогрішний, втікає з ешелону, потрапляє в українське поселення Зелений Клин, знаходить там друзів та кохання… Після повернення в Україну Іван Багряний був знову заарештований за ту втечу, його здоров’я у тюрмі було підірвано назавжди. Починається Друга світова війна. Фашистська влада обіцяє Україні незалежність, тому багато хто сприйняв її прихід як єдину можливість врятуватися від більшовицького терору, але згодом усі зрозуміли, що Україна опинилася між двох вогнів: радянською владою та фашизмом, який був страшною сторінкою в історії людства, ідеологією жорстокою і антигуманною. Іван Багряний якийсь час співпрацює з УПА, потім емігрує до Словаччини і згодом – до Німеччини. Вже живучи у Німеччині, письменник чує радіовиступ свого сина Бориса, який залишився в СРСР, у якому той відмовляється від батька, засуджує його. Глибоке потрясіння, гострий душевний біль та відчай опанували письменника, але І. Багряний не кинув своєї творчості, бо здаватися під впливом обставин було не в його звичках… Я думаю, що нам слід вивчати не тільки твори українських письменників, але не менше уваги приділяти й їхньому життєвому шляху, оскільки життя багатьох із них, яким би складним та сповненим страждань воно не було, може слугувати нам, нащадкам, прикладом сили людського духу, сміливості та незламності поглядів. Іван Багряний, попри усі перешкоди, не здався, життя не зламало його, можна сказати, що світ його не впіймав (як це говорив про себе Г. Сковорода). Події свого життя письменник зобразив у своїх творах: у романах “Тигролови”, “Сад Гетсиманський” та інших. “Тигролови” – перший український пригодницький роман, сповнений динамічних подій, небезпеки та боротьби. Доля Григорія Многогрішного співвідносна із долею самого автора. “Сад Гетсиманський” було визнано “енциклопедією радянської політв’язниці”, цей твір оповідає нам про життя політв’язнів, про страшні умови їхнього життя, коли у маленькій камері “мешкало” до кількох десятків людей, Про постійні допити та знущання, про прагнення працівників НКВД у будь-який спосіб зламати морально своїх жертв. Іван Багряний так написав про людину: “Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом”. На мою думку, життя, яке прожив Іван Багряний, варте поваги та захоплення цією сильною людиною. Коли дізнаєшся про всі випробування, які випали на долю письменника, і про ту гідність, з якою він пережив їх, розумієш: насправді, “людина – найвеличніша з усіх істот”, хоча видатні особистості часом – дійсно, найнещасніші.
