СЕЛІНДЖЕР, Джером Девід
(нар. 1919)
СЕЛІНДЖЕР, Джером Девід (Salinger, Jerome David – нар. 01.01.1919, Нью-Йорк) – американський прозаїк.
Селінджер народився у заможній сім’ї. Його батько, Сол Селінджер, торгував сирами і вуджениною. Селінджер змінив кілька навчальних закладів, проте закінчив тільки військову школу у Веллі-Фордж (Пенсиль-ванія). Це сталося в 1936 р. Навчався у Нью-Йоркському та Колумбійському університетах. Після закінчення військової школи батько, який сподівався, що Селінджер успадкує його справу, узяв сина з собою у подорож до Європи. Культурна програма
Перше оповідання Селінджера – “Молодь” (“Young Folks”) було опубліковане у 1940 р. в журналі “Сторі”. Цей період
У 1942 p. Селінджер був мобілізований до армії. У 1944 р. він, сержант американської армії, брав участь у десанті союзних військ у Нормандії. Війну Селінджер закінчив співробітником американської розвідки у Баварії. Після війни він деякий час жив у батьків на Парк-авеню в Нью-Йорку, а вечорами приходив у Грінвіч-вілідж послухати гамірні інтелектуальні суперечки і вчені розмови, які, втім, невдовзі набридли йому. Саме тоді народився його афоризм: “Найгірший ворог письменника – інший письменник”. У цей час Селінджер працював над романом “Над прірвою у житі”, який він писав, за його власним зізнанням, майже десять років, в тому числі й під час війни, коли він навіть у армійському джипі не розлучався з друкарською машинкою. Щоб закінчити роботу над романом, Селінджер винайняв кімнату в одному з віддалених кварталів і усамітнився там, повністю присвятивши себе творчості. Опублікований у 1951 р. роман “Над прірвою у житі”, який захоплено зустрів якнайширший читацький загал, приніс Селінджеру неймовірну популярність спочатку в США, а потім і в цілому світі. Роман також виявився дуже успішним з комерційного погляду. Це невдовзі дозволило Селінджеру купити велику земельну ділянку (90 акрів) з будинком на березі річки, неподалік від містечка Корніш (Нью-гемпшир), де він і досі живе самітником, самостійно ведучи нехитре домашнє господарство: пиляє дрова, носить воду, продовжуючи також працювати над своїми новими творами. У 1955 p. Селінджер одружився із Клер Дуглас, студенткою Редкліфського коледжу, надалі залишаючись недосяжним для обивательської цікавості.
До 1965 p. Селінджер, крім роману “Над прірвою у житі”, видав 30 новел (частину з яких він відібрав для опублікованої у 1953 р. книги “Дев’ять оповідань” (“Nine Stories”), повісті: “Вище крокви, теслі” (“Raise High the Roof Beam, Carpenters”, 1955), “Сімор: Інтродукція” (“Seymour: An Introduction”, 1959), “Френні” (“Franny”, 1961), “Зуї” (“Zooey”, 1961), “Гепворт 16, 1924” (“Hapworth 16, 1924”, 1965). “Френні” та “Зуї” у 1961 р. Селінджер об’єднав в одну книгу “Френні та Зуї” (“Franny and Zooey”). У критичній літературі ці повісті зазвичай називають повістями про Глассів або циклом про Глассів. Селінджер йшов до нього поступово. Підвищений інтерес Селінджера до проблем сім’ї, родинних зв’язків виразно помітний уже в ранніх оповіданнях, де на передньому плані перебувають дві родини – Гледволи і Колфілди (“Брати Баріоні” – “The Varioni Brothers”, “Юнак у Франції” – “A Boy in France” та ін.). Потім Селінджер зосереджує увагу на юному Холдені Колфілді (оповідання “Я божевільний” – “I’m Crazy”, 1945). Саме він з плином часу стає центральним персонажем найвідомішого твору письменника – роману “Над прірвою у житі”, що відкидав конформістське “єдиномисліє” та споживацький спосіб життя. Підліток Холден Колфілд, виключений за академічну неуспішність зі школи Пенсі, де він страждав від духовної самотності, втікає у Нью-Йорк, тиняється містом, не в змозі прийняти яке-небудь рішення і складаючи неймовірні плани на майбутнє. Холден гостро відчуває невідповідність між бажаним і дійсним у школі, в родинних стосунках, у суспільстві – в усьому тому, що називається “світом дорослих”. Головним звинуваченням, яке Холден висуває цьому світові, є звинувачення у фальші, свідомій облудності. Свобода не є для Холдена самоціллю. Суспільство видається йому ворожим, тому що не дозволяє робити добрі, безкорисливі вчинки. Неспроможність примирити бажане та дійсне викликає у Холдена сум’яття. У романі Селінджер відкрито піддав сумніву “американський” шлях, “американський” спосіб життя. Читачі захоплювалися неповторним стилем холденівського монологу, який є сумішшю відчаю і блазнювання. Герой Селінджера протиставляє себе суспільству. Його заперечення звучить переконливіше, ніж ствердження. Проте він не прагне змінити це суспільство, він лише шукає притулку, де б можна було від нього сховатися. Селінджер не пояснює поведінки підлітка, свого героя, але говорить від його імені, поділяючи, ймовірно, і його неприйняття цього суспільства.
Селінджер зарекомендував себе як справжній майстер деталі, яка займає у нього дуже важливе місце. Його цікавлять певний жест, вираз обличчя, голос. Він досліджує найменший порух душі. Стиль Селінджера, попри свою простоту, є цілком оригінальним, і всі спроби дослідників віднайти для нього якісь літературні паралелі виявилися марними. У Холдена немає власного позитивного світогляду, він майже нічого не може протиставити фальшивим ідеалам суспільства. Страждаючи від огиди до нього, він прагне, намагається добутися до певної споконвічної чистоти, первісного “невідання”, знаходячи його у своїй сестричці Фібі.
Кращі новели Селінджера увійшли до збірки “Дев’ять оповідань “. У новелі “Найкращий день для рибки-бананки” (“A Perfect Day for Banana-Fish”) вперше виникає тема сім’ї Глассів. Гласси – велика та дружна родина, спільнота дуже чутливих, тонко організованих людей. За своєю природою вони – художники, одвіку приречені незатишно почуватися у прагматичному американському суспільстві. Лес і Бессі Гласси – актори, батьки сімох дітей: Сімора (нар. 1917), філолога, філософа і поета, котрий вкоротив собі віку в 1948 p.; Обадії (Бадді, нар. 1919 p.), письменника, “літописця” сім’ї, котрого Селінджер якось назвав своїм alter ego; доньки Беатріс (Бу-Бу), яка в майбутньому стала матір’ю родини; близнюків Вокера (католицького священика) та Волта – “найбезтурботнішого” серед дітей, що загинув у Японії 1945 p.; Зекері (Зуї, нар. 1929 p.), талановитого актора, і Френсіс (Френні, нар. 1934), яка у 1954 р. є студенткою коледжу. Всі вони по черзі з 1927 р. упродовж 18 років виступали у програмі “Кмітливі хлоп’ята”, заробляючи таким чином кошти на своє навчання.
Сімор Гласс – ідеал, недосяжна мрія Селінджера. Сімор приречений на загибель роздвоєністю свого існування. За своїм духом і світоглядом він цілковито чужий для світу, який його оточує, він водночас уникає його і прагне зблизитися з ним, у якомусь сенсі навіть злитися в єдине ціле. В оповіданні “Найкращий день для рибки-бананки” описується останній день життя Сімора, який не може далі витримувати нестерпного духовного напруження – жити з коханою, але зовсім чужою йому людиною, його дружиною Мюріел, котра уособлює той світ, з яким намагається, але не може злитися Сімор. Характер Сімора і його духовна сутність набувають виразності і багатовимірності у повісті “Вище крокви, теслі”. Сюжет повісті складають перипетії одруження Сімора та Мюріел. Композиція збалансована протиставленням витонченого духовного світу Сімора, позбавленого корисливості та егоїзму, і раціонально-банального табору нареченої, у якому всі завжди мають тверду, усталену думку з будь-якого приводу. У кожного є свій водій і психоаналітик. До будь-якого незвичного судження тут ставляться з упередженою ворожістю. С запевняє, що Сімор – поет від Бога, і хоча ми безпосередньо знайомимося лише з одним його дитячим віршем – жартом про Кітса, у нас немає сумніву у глибині та силі його таланту, оскільки непідробний ліричний струмінь пронизує щоденникові записи Сімора, цей струмінь проходить і через спогади про нього братів та сестер. Для Глассів Сімор є втіленням усього найкращого, що є в людині, – духовної краси, розуму, терпимості й чистоти помислів.
У повісті “Сімор: інтродукція” Селінджер вустами Бадді подає фізичний і духовний портрет Сімора як людини, обдарованої саме цими властивостями. У повісті “Зуї” наводиться притча Сімора про Христа, у якій йдеться про те, що Ісус живе навіть у найжалюгіднішому серед людей. Молодша сестра Сімора Френні, героїня одноіменної повісті, у багатьох рисах повторює долю брата: надзвичайно одухотворена і вразлива, вона вступає у чужий їй світ, втілений в образі прилизаного гарвардського студента Лейна Кутелла. Френні марно намагається відкрити йому очі на нікчемність і марнотність навколишнього життя. Повість “Зуї” є продовженням повісті “Френні”, події у ній відбуваються через дві доби після зустрічі Френні та Лейна. Розмові Зуї та Френні передує лист брата Бадді, який після смерті Сі-мора став духовним опікуном молодших. Головна думка листа – людина сама визначає свій життєвий шлях, але, визначивши його, повинна робити свою справу самовіддано і чесно, а головне – любити її.
В останній повісті Селінджера “Гепворт 16, 1924”, де семирічний Сімор у листі з дитячого табору передбачає, що помре невдовзі після досягнення тридцятирічного віку, Селінджер вустами малого Сімора висловлює свої уявлення про ідеальну людину. Селінджер вірить у силу та можливості людини і вважає, що вона, йдучи шляхом “природності та простоти”, пізнаючи світ не раціонально, не частинами, а безпосередньо, органічно і цілісно, здатна духовно переродитися. Такого ж листа міг написати і десятирічний герой оповідання “Тедді”. Тедді – розумний, йому чужі злість, заздрість і корисливість. На його глибоке переконання, врятувати людство може тільки єднання людей, перемога над егоїзмом і бездуховністю.
Цикл про Глассів – важлива частина творчості Селінджера, який намагається запропонувати свій ідеал і концепцію гармонійної людини, спираючись на духовну спадщину ранніх християнських філософів і богословів, на досвід філософської літератури Стародавнього Сходу.
З 1965 p., після виходу в світ повісті “Гепворт 16, 1924”, Селінджер не опублікував ані рядка. В інтерв’ю газеті “Нью-Йорк тайме”, яке Селінджер дав у 1974 p., письменник так пояснив причину свого тривалого мовчання: “Не публікуєш – і на душі спокій. Мир і благодать. А опублікуєш що-небудь – і прощавай, спокій!” Зараз Селінджер, як і колись, живе з дружиною та дітьми в Корніші. Більшу частину часу він проводить у своїй бібліотеці, розташованій в окремій, оточеній садом, споруді. Рідні та близькі старанно оберігають його від зазіхань журналістів і пустої цікавості сторонніх. Востаннє Селінджер з’явився перед ширшою публікою наприкінці 80-х pp., коли в американських судах відбулося кілька слухань з розгляду незвичайної літературно-юридичної справи. Шотландець Ієн Гемілтон, працюючи над книгою про Селінджера, використав його листи до третіх осіб, не отримавши на те дозволу від самого письменника. Власне, саме це й викликало рішучий протест Селінджера. Книга Гемілтона побачила світ лише через два роки у значно зміненому вигляді. А втім, незважаючи на своє мовчання, Селінджер і досі залишається одним із найпопулярніших письменників, його книги постійно перевидаються величезними накладами.
Українською мовою твори Селінджера перекладали О. Логвиненко, О. Терех, Ю. Покальчук, Д. Кузьменко, О. Сенюк та ін.
А. Мешков
(2 votes, average: 3.00 out of 5)