Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Скорочено

(Уривок) В огні нестримної навали рубали, різали наш сад… А ми дивилися назад і за минулим сумували…
Руками власними тюрму творили ми собі одвічну… О, будьте прокляті, кому назад повернуто обличчя!
Брати нас брали на штики за слово, правдою повите… Ви ж розумієте, – віки
Не знали ми, чиї ми діти!..
Хтось застромив у серце шило, в чеканні марному весни… В саду розкішному лишились одні пеньки та бур’яни.
Кати на струни наші жили
Тягли із рук, як сон, блідих… І з нас співців собі купили, щоб грати їм на струнах

тих.
Ми йшли кривавими стежками, нам тільки снився волі згук. І похоронно над полями кричав
І плакав чорний крук…
Він нам кричав про волі гнів, щоб ми повстати захотіли! Й кривавий дзьоб об струни-жили в безкраїм розпачі точив…
Коли ж приходили раби володарям
на струнах грати, серця не тисло від журби і не обурювали грати…
А струни плакали… Не в бій – І ми здригнули!.. Душі громом залив музичний буревій, що мчав, мов рокоти ріки,
Що рвався в даль крізь піну шалу!.. І зацвіли старі пеньки, і бур’яни травою стали… Це в день було, коли той спів так схвилював серця всім хорі… А уночі вже

сад шумів, і крізь гілля сміялись зорі… Так несподівано і скоро наш сад повстав і зашумів…
Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. І навіть хмиз угору дерся!..
Краю мій! Ми дочекалися весни, ми вже підходимо до брами!.. Це ти той сад, о краю мій, колись порубаний катами!.. Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний!..
Коментар Поет В. Сосюра уявив свою Україну як сад. Сад, який віками рубали, нищили й вороги-заброди, і “брати”-сусіди. Дійшло до того, що українці самі забули, хто вони, забули волелюбні козацькі традиції, стали покірно служити своїм гнобителям. Але настали нові часи, прийшла воля, і сад почав відроджуватися, цвісти, “навіть хмиз угору дерся”. Сили народні – невичерпні, український народ обов’язково відродиться, як фенікс із попелу, розквітне, як сад навесні, – така головна думка поезії
Васильки Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками станем – я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
І хмарки летіти в невідомий час, і другий, далекий, сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас.
Коментар Філософська поезія В. Сосюри “Васильки” говорить про швидкоплинність життя, про те, що треба цінувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хіба це не щастя – йти поруч із коханою людиною, милуватися її голубими очима, радіти хлібному полю й порівнювати рідні очі з голубими квітами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб і ті, “далекі”, були “сповнені привіту” й пошани до своїх предків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сад – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Скорочено

Categories: Скорочені твори

Links