С. Н. Булгаков Героїзм і подвижництво IV
З максималізмом цілей зв’язаний і максималізм засобів, що так сумно виявився в останні роки. У цій нерозбірливості засобів, у цьому героїчному “усе дозволено” (предуказанном Достоєвським ще в “Злочині й покаранні” і в “Бісах”) позначається найбільшою мірою человекобожеськая Природа інтелігентського героїзму, властиве йому самообожение, поставляння себе замість Бога, замість Провидіння, і це не тільки з метою й планами, але й шляхах і засобах здійснення. Я здійснюю свою ідею й заради її звільняю себе від уз звичайної моралі,
Підйом героїзму в дійсності доступний лише вибраним натурам і притім у виняткові моменти історії, тим часом життя ськладається з повсякденності, а інтелігенція ськладається не з одних тільки героїчних натур. Без дійсного геройства або можливості його прояву героїзм перетворюється в претензію, у зухвалу позу, виробляється особливий дух героїчного святенництва й безвідповідального критиканства, повсякчасної “принципової” опозиції, перебільшене почуття своїх прав і ослаблена свідомість обов’язків і взагалі особистої відповідальності. Самий ординарний обиватель, що анітрошки не вище, а іноді й нижче навколишнього середовища, надягаючи інтелігентський мундир, уже починає ставитися до неї із зарозумілістю. Особливо ощутительно це зло в житті нашої провінції. Самообожение в кредит, що не завжди робить героя, здатно виховувати аррогантов. Завдяки йому людина втрачає абсолютних норм і непорушних початків особистого й соціального поводження, заміняючи їхнім свавіллям або саморобництвом. Нігілізм тому є страшний бич, жахлива духовна виразка, що роз’їдає наше суспільство. Героїчне “усе дозволено” непомітно підмінюється просто безпринципністю у всім, що стосується особистого життя, особистого поводження, чим наповнюються життєвий будень. У цьому полягає одна з важливих причин, чому в нас при такому достатку героїв так мало просто чималих, дисциплінованих, працездатних людей, і та сама героїчна молодь,, за курсом якої визначає себе старше покоління, у житті так непомітно й легко звертається або в “зайвих людей”, або ж у чеховські й гоголівські типи й кінчає вином і картами, якщо тільки не гірше. Пушкіна зі своєю правдивістю генія піднімає завісу над можливим майбутнім трагічно й передчасно загиблого Ленського й убачає за нею досить прозаїчну картину. Спробуйте подумки зробити ‘те ж щодо іншого юнака, оточеного тепер ореолом героя, і представити його просто в ролі працівника після того. як згасла афектація героїзму, залишаючи в душі порожнечу нігілізму. Недарма інтелігентський поет Некрасов, автор “Лицаря на годину”, так почував, що рання смерть є кращий апофеоз інтелігентського героїзму.
Не ридай так безумно над ним:
Добре вмерти молодим!
Нещадна вульгарність ні тіні
Покласти не встигла на ньому й т. д.
Із цієї ж героїчної афектації, поверхнев і неміцної, пояснюється разюча нестійкість інтелігентських смаків, вірувань, настроїв, що міняються по примсі моди. Багато хто здивовано коштують тепер перед зміною настроїв, що відбулася протягом останнього років, від настрою героїчно революційного до нігілістичного й порнографічному, а також перед цією епідемією самогубств, що помилково пояснювати тільки політичною реакцією й важкими враженнями російського життя.
Але це чергування й ця істеричність представляються природними для інтелігенції, і сама вона не мінялася при цьому у своїй істоті, що тільки повніше обнаружились при цій зміні історичного свята й будня; лжегероизм не залишається безкарним. Духовний стан інтелігенції не може не вселяти серйозної тривоги. І найбільшу тривогу збуджує молоде, підростаюче покоління й особливо доля інтелігентських дітей. Безбитная, що відірвалася від органічного ськладу життя, що не має власних твердих підвалин інтелігенція зі своїм атеїзмом, прямолінійним раціоналізмом і загальною розгвинченістю й безпринципністю в повсякденному житті передає ці якості й своїх дітей, з тією тільки різницею, що діти наші навіть і в дитинстві залишаються позбавлені тих здорових соків, які одержували батьки з народного середовища. Боюся, що риси виродження повинні проступати при цьому зі зростаючою швидкістю.
Украй непопулярні серед інтелігенції поняття особистої моральності, особистого самовдоськоналення, вироблення особистості (і, навпаки, особливий, сакраментальний характер має слово суспільний). Хоча інтелігентське мироотношение являє собою крайнє самоствердження особистості, її самообожнювання, але у своїх теоріях інтелігенція нещадно жене цю саму особистість, зводячи її іноді без залишку на впливи середовища й стихійних сил історії (відповідно до загального навчання просвітительства). Інтелігенція не хоче допустити, що в особистості укладена живаючи творча енергія, і залишається глуха до всього, що до цієї проблеми наближається: глуха не тільки до християнського навчання, але навіть до навчання Толстого (у якому все-таки укладено здорове зерно особистого самозаглиблення) і до всіх філософських навчань, що змушують порахуватися з нею.
Тим часом у відсутності правильного вчення про особистість полягає її головна слабість. Перекручення особистості, хибність самого ідеалу для її розвитку є корінна причина, з якої виникають слабості й недоліки нашої інтелігенції, її історична неспроможність. Інтелігенції потрібно виправлятися не ззовні, але зсередини, причому зробити це може тільки вона сама вільним духовним подвигом, незримим, але цілком реальним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)