Руська земля в “Слові о полку Ігоревім” повноцінна дійова особа
Перш ніж писати цей Твір, я запитав своїх батьків та однокласників, яку роль, на їхню думку, відіграють картини природи в художніх творах. Я почув багато різних відповідей, проте більшість із них зводилася до того, що Природа здебільшого є тільки мальовничим тлом, на якому відбувається дія, іноді вона може бути суголосна настроєві персонажів або, навпаки, контрастувати з ними. Але від жодної людини я не почув думки, що природа, земля може бути центральним образом художнього твору… Чесно кажучи, до прочитання “Слова о полку Ігоревім” я
Спробую обгрунтувати свою позицію. Усі персонажі твору діють саме заради щастя Руської землі: Ігор іде в похід, аби боронити рідну землю. Чекаючи на свого лада, Ярославна переймається не лише його особистою долею, а й долею його війська, долею народу, знову ж таки – долею своєї Батьківщини.
Але найбільше мене вразило те, що під пером талановитого автора “Слова…” Руська земля оживає.
Я помилився. Руська земля не “оживає під пером”, вона завжди була живою. Вона сама, її природа має власну душу, і це не метафора, а дійсність. Ми знаємо, що наші далекі пращури і після прийняття християнства зберігали окремі елементи язичницької віри, зокрема це відбивалось в одухотворенні природи, віри в те, що кожен її елемент має свою живу душу. Духи природи “мешкають” усюди у вигляді казкових істот: водяників, лісовиків, мавок. Звісно, існування цих істот – фантазія, але за цією фантазією, вигадкою ховається, як це часто буває, досить схожа на вигадку правда. Схожа на вигадку… Але правда.
Відїзджаючи із задушливого міста на природу, щоразу впевнююсь у цьому: наша природа справді має свою душу. І наші пращури мали великий талант, який ми, на жаль, поступово втрачаємо. Вони вміли бачити цю душу та спілкуватись з природою тоді як ми, дещо засліплені сучасною цивілізацією, цей священний зв’язок поступово втрачаємо…
Руська земля є центральним образом “Слова…”. Так само, як природа лежить в основі людського життя. Бо людина є дитям природи, навіки з нею з’вязана… І дуже шкода, коли людина втрачає цей зв’язок!