РУБАЇ – ІЗ ПЕРСЬКО-ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ – ОМАР ХАЙЯМ
8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди і в пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!
18
1 юних, і старих – всіх поглинає час,
І невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо гак само,
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас!
26
Як жалко, що весна моя скінчилась
І книга юності навік закрилась!
Та пташечка, що молодістю зветься,
Звідкіль вона взялась? Куди поділась?
30
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе
Що нам дається тут,- життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
41
Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.
72
Ковтає крапельку розбурхана ріка,
На землю падає пилиночка легка.
А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,
Як та дрібнесенька у вихорі мошка?
91
Любов – це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов – чудесний птах, що в квітнику співає,
Її не знає той, хто плаче солов’єм,
Вона в душі того, хто мовчки умирає.
93
На цій землі іще ніхто не зміг
Дійти
Щоб доторкнутись кучерів красуні,
На тисячу зубців розбився ріг.
263
На Долю нетривку не покладай надій
І часу гострий меч розпізнавати вмій!
Халву, що покладе тобі Фортуна в рота,
Ковтать не поспішай, бо є отрута в ній.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)