Розкриття образа: Людина Достоєвського
У записному зошиті 1880-1881 р. він писав, що хоче “при повному реалізмі знайти людину в людині. Це російська риса по перевазі, і в цьому змісті я звичайно народний (тому що напрямок моє минає із глибини християнського духу народного)… Я реаліст у вищому змісті, тобто зображую всі глибини душі людської”.
Великою соціальною значимістю має відкритий Достоєвського людин підпілля, “підпільний парадоксаліст”.
Письменник помітив із цього приводу: “Тільки я один вивів трагізм підпілля, що складає в стражданні, у самостраті, у свідомості
“Знайти в людині людини” значило для письменника знайти моральну духовну силу людини. Шлях розпаду особистості, її страждання, які
У своїх добутках Ф. М. Достоєвський розробив особливий тип філософського, психологічно поглибленого реалізму, заснованого на загостреній увазі до найбільш складних і суперечливих форм буття й суспільної свідомості його епохи, на вмінні вірогідно відбити її основні, глибинні протиріччя
Для розкриття більше глибинних рис характеру автор зводить його на сторінках своїх добутків з більшою кількістю різних персонажів. Героя мучать нерозв’язні питання, його захоплює яскрава палітра почуттів, думок і настроїв, що не випробовувалися имраньше.
Один з основних творів Достоєвського – роман “Злочин і покарання” – написаний їм у період зародження в Росії капіталістичних відносин. У зв’язку із цим у країні загострюються соціальні протиріччя й намечается підйом соціального руху. У своїй роботі автор розкриває внутрішній мир не тільки окремих особистостей, але й психологію різних шарів суспільства. Він торкається внутрішнього стану нижчих, знедолених верств населення, що живуть у постійному нестатку й приниженнях. Письменник розкриває й характери процвітаючих ділків
Достоєвський не просто писав роман, він ставив перед майбутніми читачами філософські й моральні питання. Намагаючись дати відповідь на них по ходу оповідання, він, крім того, давав можливість читачеві самому знайти рішення. Герой роману виступає насамперед як мислитель і полеміст, що своїм життям випробовує власні ідеї й переконання
Для Творчості Достоєвського характерна ретельна продуманість імен і прізвищ його героїв, які повні найглибшого змісту. Дослідники висувають різні погляди на зміст прізвища головного героя роману “Злочин і покарання” Родіона Раскольникова. Бемм говорить про можливість подвійного тлумачення прізвища: одне як “розкол, роздвоєння”; інше зв’язує зі словом “розкольництво”, тобто одержимість однією думкою, фанатизм, упертість. Цікаве тлумачення прізвища, ім’я й отчетства героя, дане Чистовим: “Розкол Батьківщини Романових”. У всіх творах Достоєвського простежується його критика “теорії середовища”, що як би знімає з людини особисту відповідальність за його суспільне поводження й переносить провину за його вільне й мимовільне зло на важкі соціальні обставини. Судження Федора Михайловича про людину складені з розуміння свободи особи, не повністю підпорядкованої “закону середовища”, з розкриття суперечливості самої природи людини, що несе в собі й початок зла, загибелі, руйнування
У романах Достоєвського народжується не безнадійне “свидригайловское” розпач, а, навпаки, надія на відродження, нехай і болісне, але все-таки досяжне. Звідси треба можливість боротьби людини із собою, можливість подолання себе, свідомість особистої відповідальності за власну життєву позицію. І в підсумку з’являється можливість морального самовиховання й відродження, ” Воскресіння “.
Під пером одних коментаторів Достоєвський з’являється письменником, усунутим від яких би те не було соціальних проблем його епохи, іншими осмислюється як провісник “соціального й морального відновлення людства”. “Мракобіс”, супротивник будь-якої революційної боротьби – для одних, він же – герой “соціальних битв XIX століття”, “попередник більшовиків”, “символ революційної Росії” – для інших
“Вузьконаціональний” письменник, апостол “шовінізму”, “національної винятковості”, “самий росіянин із всіх російських письменників” (по більше м’якому визначенню), той же Достоєвський усвідомлюється на Заході як щирий учитель і проповідник шляхів виходу з тупиків буржуазної свідомості, як письменник, що відповідає саме національним інтересам антибуржуазно й антишовіністично мислячої інтелігенції
У яких тільки смертних гріхах і дотепер не обвинувачується письменник, які тільки злочину (справжніх і мнимі) його героїв не приписуються на його власний рахунок. Великий інквізитор – це де сам Достоєвський, але, з іншого боку, і князь Мишкін виявляється літературною маскою письменника. І батько Зосима, і старець Тихін – теж він, Ставрогин, Розкольників, Свидригайлов, “підпільний герой” – всі вони нібито автопортрети їх творця
Так, протиріч і складностей як у творчості самого Достоєвського, так і в нашім розумінні його, відношенні до нього – занадто багато. І все-таки не можна зупинитися на цьому визнанні, потрібно спробувати проникнути в ті глибини особистості й творчості письменника, які б відкрили нам за всіма цими протиріччями єдність особистісних і творчих підстав такого воістину великого явища, як Достоєвський. “Трагедія есхила й драми Шекспіра не могли потрясти душі своїх сучасників глибше, ніж сколихнули нас “Ідіот”, “Брати Карамазови”, “Ганна Каренина”… – писав класик французької літератури Ромен Ролан. – Де… шукали ми нашу духовну пишу й наш насущний хліб, коли нашого чорнозему вже не вистачало, щоб задовольнити наш голод? Хто як не російські письменники були нашими керівниками? Товстої й Достоєвський створили нашу душу…”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)