Розкрийте своєрідність ренесансного сприйняття кохання в сонетах Вільяма Шекспіра (на прикладі вивчених творів)
Епоха Ренесансу позначена поверненням у мистецтво оспівування земного кохання, після кількох століть панування в культурі Європи лише божественного та небесного. Основний постулат Ренесансу – кожна людина має право на щастя, має право насолоджуватися земним життя, тілесним коханням.
Образ коханої в сонетах Шекспіра – це звичайна жінка, зовсім не ангельської зовнішності. “І голосу її рівнять не треба /До музики, милішої мені, /Не знаю про ходу богинь із неба, а кроки милої – цілком земні”. Але вона для поета найкраща, вона викликає
Шекспір описує в сонетах цілком земне кохання, з мріями продовжити себе в дітях, з ревнощами, з образами за зради, зі стражданнями від довгої розлуки, з насолодою від близкісті з коханою людиною. Навіть у скрутні для кохання хвилини, воно лишається для поета світлим. Кохання Шекспіра – це шлях до щастя та гармонії у житті, причому у земному житті, адже через кохання продовжується рід людський, повторюється краса.
Сонет 25 Шекспіра українською
Нехай комусь від щедрої планети –
Високі титули, гучна хвала.
Таких дарів не дістають поети, –
Мені зоря любов твою дала.
Цвіте, мов соняшник, в красі великій
Улюбленець могутнього царя.
Та куца ласка царського двора –
Щез фаворит невдячного владики.
Військовий вождь, по тисячній звитязі
Лиш раз один розбитий у бою,
В неласку падає, живе в зневазі,
І владу, й честь утративши свою.
Мені ж від зір найбільша честь припала:
Твоя любов, велика і тривала.