Рання творчiсть Т. Шевченка має виразний романтичний характер. Починав поет з традицiйного романтичного жанру – балади, подавши такий ii зразок, як “Причинна”. Поет звертається в нiй до нацiонального свiту, зображуючи побутовi та етнографiчнi особливостi, повiр’я, образи-символи, що творять збiрний образ Украiни (“червона калина”, “зелений явiр”, “зелена дiброва”, “понад Днiпром високi могили”, “верби високi”). Тарас Шевченко звертає увагу на найiстотнiше в образi своєi землi та духовному єствi украiнського народу.
Днiпро як велична рiчка Украiни i пiсня як одна з ii найбiльших духовних святинь – це тi образи-символи, що є чи не найважливiшими в баладi “Причинна”, якi органiзовують ii в єдине цiле. У основi сюжету лежать народнопоетичнi перекази про перетворення дiвчини на причинну, бо “так ворожка поробила”. Почуття дiвчини до парубка сильне i яскраве, а бiль вiд розлуки з ним усепроймаючий. Конфлiкт мiж бажаним, прагненням до щастя й тими перешкодами, що стоять на шляху до нього (“чужi люди”), призводить до трагiчноi розв’язки. Драматизм розповiдi про недолю дiвчини-сироти, яку русалки залоскотали, пiдсилюється сценою
самогубства парубка (“…розiгнався – та в дуб головою!”). Сила його почуття така сама безмiрна, як i любов до нього коханоi дiвчини. Але у свiтi, де панують “чужi люди”, такi неординарнi, духовно багатi особистостi не можуть почуватися щасливими. Композицiя балади Aрунтується на контрастi, а одним iз виявiв його є пейзаж. Так, смерть дiвчини вiдтiнюється свiтлим життєствердним пейзажем: “Защебетав соловейко – пiшла луна гаєм”; “Червонiє за горою, плугатар спiває”. Пейзаж допомагає авторовi передати внутрiшнi переживання героiв. Так, буря на Днiпрi грозовоi ночi (“Реве та стогне Днiпр широкий…”) спiвзвучна роз’ятренiй душi молодоi дiвчини, ii тривогам. Важливу роль у баладi вiдiграють також лiричнi вiдступи. Наприклад: Така ii доля. О Боже мiй милий! За що ж ти караєш ii, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькii очi? Прости сироту! Незвичайна ситуацiя, драматично напружений сюжет, протистояння двох свiтiв (реального i фантастичного) характеризують i баладу “Тополя”. Реалiстичний в основi своiй сюжет – вiддання дiвчини за нелюба – стає романтичним завдяки використанню вiдповiдних композицiйних прийомiв (чари, ворожiння) та народнопiсенних засобiв, зокрема мотиву перетворення дiвчини на тополю (“Зiлля дива наробило – Тополею стала”).
