Олександра Блока називають останнім великим поетом старої, дореволюційної Росії. З його смертю (у 1921 році) закінчилася ціла смуга російської поезії, її “срібне століття”, що сьогодні часто називають “блоківським”. Як істинний художник, Блок тонко сприймав зміни в суспільстві і відбивав їх у своїй творчості. Поет-лірик, особисто далекий від суворої прози життя, він “зором і слухом” уловлював наближення “небачених заколотів” і “нечуваних змін”. Але все це буде пізніше, коли в 1904-1905 роках він побачить, що сніг вступає
в нову трагічну епоху, що “блакитне”, “золоте”, “рожеве” змінюється “кривавими” зорями, “червоними сутінками”. Ранній Блок зовсім інший. В юності він відчув сильний вплив модних у 1890-ті роки містичних релігійно-філософських течій, зокрема вплив поета, богослова і філософа Володимира Соловйова. У ранній ліриці Блока все овіяне атмосферою містичної таємниці і суду, який відбувається. Мовою поезії Блок передавав “нетутешні надії” на явлення Вічної Діви (вона ж – Велична Вічна Жона, Прекрасна Дама, Діва – Зоря). У цьому образі для нього втілювався якийсь єдиний божественний
початок, що повинен врятувати світ і відродити людство до ідеально побудованого життя: Вхожу я в темные храмы, Совершаю бедный обряд. Там жду я Прекрасной Дамы В мерцаньи красных лампад. У ранній ліриці Блока все “робко і темно”, хистко і тьмяно, часом невловно: тільки “натяк” весняної пісні, тільки клаптик світлого неба, якісь відблиски, якісь передчуття. Тема чекання якихось чудесних змін – панівна в юнацькій ліриці Блока: Из отголосков далекой речи, С ночного неба, с полей дремотных, Всё мнятся тайны грядущей встречи, Свиданий ясных, но мимолетных. Поет уже відчуває неясну тривогу, ловить її знаки, але намагається сховатися від “бурі життя” в ідеальному світі мрій і фантазій, де немає ні людських сліз, ні мук, а є тільки музика, троянди, лазур, “посмішки, казки і сни”. Навіть свої реальні переживання і враження юний Блок прагне витлумачити в дусі метафізичному. Але живе почуття молодої романтичної душі вперто проростає крізь хитку обо-лонку умовного світу. І тоді пейзажі і любовні сюжети знаходять художню плоть. От перед нами картина літнього вечора, в якій немає нічого містичного: Последние лучи заката Лежат на поле сжатой ржи. Дремотой розовой объята Трава некошенной межи. У вірші “Мы встречались с тобой на закате…” виникає образ цілком земної дівчини. Вечірній туман, брижі води, весло в руках героїні підсилюють відчуття реальності. У вірші “Давно хожу я под окнами…” описані переживання юнака в чеканні зустрічі з коханою. Вони зрозумілі кожному, хто був молодий. У ранніх поетичних творах Блока чимало образів, пов’язаних з російською історією, фольклором. Тут і “останньої пристрасті кубок пінний”, і “далекий невідомий град”, а також “твердині багатовікові”, “святість століть”, “строгі образи”, “стародавня келія”. У вірші “Я вырезал посох из дуба…” назустріч герою виходить “молодая, с золотою косою, с ясной открытой душою. Месяц и звезды в косах…” Яскраві сторінки російської історії виникають у рядках вірша “Гамаюн, птица вещая”. Художнє чуття поета пророкує тут і картину близького майбутнього Росії. Різноманіття поетичних образів ранньої лірики Блока відбиває напружені творчі пошуки поета, його спроби знайти відповідь на ще невиразні духовні запити. У той же час у його поезіях відчувається душа юна і жагуча. Після їх прочитання залишається чисте, світле відчуття захвату життям, молодістю, любов’ю.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)