Роман “Вершники” – це вершина творчості Ю. Яновского
Герої восьми романтичних новел, які становлять роман, – самовіддані борці за нове життя. Зіткнення старого й нового, до того ж в одній сім’ї, приводить до трагедії, що ламає долю всієї сім’ї. Автор називає новелу, у якій розповідається про цю трагедію, – “Подвійне коло”. Починається новела так: “Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не дізнавалися один одного…”.
Це дуже страшно, адже всі вони – вихідці зі знаменитого роду, що не раз дивився смерті в очі. Виникає перед нами Андрій, командир загону добровольчої
Невже цей освічена, культурна людина може вбити власного брата? Виявляється, може, якщо брат буде заважати здійсненню його задумів. Але й Оверкій не уник своєї долі, що, “начебто хури демонів”, прилетіла в особі Панаса, розсікла йому голову. Панас, махновець, виявився на місці бою, маючи чорний Прапор. Чекав він, поки Андрій і Оверкій “скінчать битися”, а вони й скінчили – один мертвий, а другий кволий, – а тоді напав, напав, як чорний ворон на свій видобуток. А він і є чорний ворон, тому що б’ється під чорним прапором, а в минулому був контрабандистом. Не досягають його чорної душі прокльону Оверкія, не доходять слова батька: “Того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Відповідає на це замислений Панас: “…рід наш рибальський, на море колишній, рід у державу вростає, у закон і обмеження, а ми анархію несемо на плечах, навіщо нам рід, коли не треба держави, не треба сім’ї, а вільне співжиття?” Дивним здається, що брати, які вийшли з однієї сім’ї, не мають потреби в ній, не мають потреби друг у другу. Поруч із Панасом перебуває й 14-літній Сашко. Він ще романтик, і його залучила романтична анархія, що на все дає дозвіл. Але не завжди вірним здається цьому юнакові вибраний їм шлях. Коли він бачить пораненого Оверкія, прокидаються забуті почуття, пригадується старий будинок, тому й говорить Сашко голосом старої Половчихи, підійшовши до брата: “Оверкій, горе моє”. Гине рід Половців, відбувається страшна трагедія, що болем відгукнеться в серцях батьків; убивають рідні брати один одного, не розуміючи, що тільки в сім’ї можна вижити, що тільки сім’я дає сили, дає любов
Наступає згодом і черга Івана Половця, командира червоного кінного загону інтернаціонального полку. Стояв тепер Панас перед Іваном, стояв “весь заболочений, розхлябаний, без шапки, довгі волосся спадали на шию, висок і вгодований стояв він перед сухорлявим Іваном”. Лише перед смертю, що вже заглядала в очі, згадав махновець, уже, напевно, що був, останні слова Аверкияі: “…а того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Але не потрібні зараз ці слова Іванові, нічого для нього вони не значать, тому що класова боротьба затьмарила всі людські почуття, зробила людини глухим до горя інших. А що може бути страшнее, чим людську байдужість, особливо до своїх братів: “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас коштує, і увесь світ за нас…”? Невже ці люди, ці рідні брати, можуть бути такими безжалісними, черствими? Можуть, тому що говорить Герт, – “одного роду, і не одного… класу”. І це звучить як підсумок, як прикриття війни, що йде між братами, які коштують по різні сторони революції. Ця Війна страшна навіть для природи, що після чергового вбивства стає усе більше “дощовий”.
Відбулася величезна трагедія – трагедія роду Половців; загинули брати, поубивав один одного, тому що стояли між ними та держава, то анархія, то клас. Кожний із братів, умираючи, нагадує переможцеві батьківську приповідку: “Того роду не буде перекладу, у якому брати живуть у згоді”. Але зміст її з кожною наступною смертю усе більше мерхне, поки остаточно не заперечується Іваном: “Рід розпадається, а клас коштує”. Клас і рід – от той “подвійне коло”, з якого не змогли вийти брати Половці, тому що обплутало їхнім подвійним кільцем, затягло подвійним вузлом; і тому ми робимо висновок, що братовбивство – це теперішня трагедія, що ніколи не повинна більше повторитися
(2 votes, average: 5.00 out of 5)