Панорама французького суспільства доби Реставрації: Вер”єр – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”

СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ” – ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ

Панорама французького суспільства доби Реставрації: Вер’єр

Тихо, неспішно, немов повільна каламутна річка влітку, плине життя в провінції. Тут є свої коловороти й підводні камені, жертви й хижаки, але все це якесь по-провінційному притлумлене й повільне, не таке прозоре й блискавичне, як у столиці. Ось у тіні дерев з’являється постать людини, яка уособлює владу маленького провінційного французького містечка

Вер’єра. Якщо хтось підійде ближче, то “зустріне високого чоловіка, на вигляд поважного і заклопотаного. Побачивши його, жителі містечка поквапливо скидають капелюхи. Він кавалер кількох орденів. Одягається цей чоловік завжди в сіре. У нього вже сивувате волосся, високе чоло, орлиний ніс і загалом досить правильні риси обличчя. На перший погляд, гідність сільського мера в ньому поєднується з тією приємністю, що буває властива людині під п’ятдесят років… Зрештою, почувається, що всі таланти цієї людини не сягають понад уміння рішуче вимагати плати від своїх боржників і якомога довше не платити власних боргів.

Такий мер Вер’єра пан де Реналь”. Автор зображує не стільки зовнішній, скільки психологічно-особистісний портрет представника тогочасної провінційної французької верхівки буквально кількома штрихами, за допомогою слів “самовдоволення”, “зарозумілість”, “посередність” і “обмеженість”. А ще відзначає його схильність до життя за подвійними стандартами: вимагаючи сплачування боргів від інших, не платити їх самому.

А навколо буяє розкішна природа півдня Франції. Здається, у такому місці людське серце не може бути злим і байдужим, бо людина – це складова частина природи, а отже, і краси. Усе це, здавалося б, так і є, але лише тоді, коли жителі Вер’єра отримують гроші від туристів, приваблених цією природною красою, коли вона стає товаром: “Давати прибуток – ось що керує всім у цьому містечку, яке видалося вам таким гарним. Новій людині, яка потрапляє сюди зачарована красою й свіжістю навколишніх долин, спершу здається, що жителі його чутливі до краси; адже вони так часто згадують у розмовах про красу свого краю: не можна заперечити, вони ним дорожать, але тіїьки тому, що він приваблює чужинців, чиї гроші збагачують власників готелів, а це, через міські податки, дає прибуток місту”.

Можливо, усе не так погано, і жителі Вер’єра вбачають якісь позитивні риси у своєму житті? Можливо, є щось гарне, приховане від ока “чужинців”? Наприклад, одна з головних героїнь роману, дружина мера, пані де Реналь, так ставилася до чоловіків (особливо до владної верхівки Вер’єра): “Грубість і найбрутальніша бездушність до всього, окрім грошей, кар’єри й орденів, сліпа ненависть до всякої думки, що суперечить їхнім уподобанням, – усе це здавалося їй таким властивим для представників чоловічої статі”. Знову короткі, але значущі штрихи: “грубість”, “бездушність”, “сліпа ненависть” до інакомислення в поєднанні з прагненням грошей, кар’єри й орденів – ось узагальнений портрет керівництва Вер’єра.

“Рівність усіх людей від народження”: мрії та реальність

XIX ст. остаточно утвердило владу буржуазії (капіталізм) у більшості європейських країн. Аристократія сходила зі сцени. Проте цей процес не був і не міг бути безболісним, оскільки ламався порядок, усталений віками. Дехто з дослідників вважає, що агресивне неприйняття романтизмом доктрини класицизму й особливо Просвітництва мало не лише естетичне, а й ідеологічне підгрунтя. Адже герой літератури романтизму – переважно одинак, який ставить себе “вищим над оточення” (І. Франко), над натовпом. Тобто він поводить себе як справжній аристократ. А рафіновані, добре освічені аристократи здебільшого ставилися до невихованих буржуа з підкресленим чи прихованим презирством. Вони не хотіли визнавати за рівних із собою якихось міщан, буржуа, а тим більше селян. Отже, “рівність усіх людей від народження” була тоді радше декларацією, аніж реальністю.

Отже, якщо в пошані були лише дворянські титули й гроші, то як плебей Жульєн Сорель, який не мав ні того, ні того, потрапив у дім пихатого мера Вер’єра? Адже запросити сина теслі бути гувернером своїх дітей – це справжнісіньке приниження для такого відвертого чванька, яким був пан де Реналь. Виявляється, що своїм першим кар’єрним успіхом Сорель зобов’язаний… дорогим нормандським коням пана де Вально, іншого вер’єрського посадовця й конкурента пана де Реналя. Суперництво цих двох людей – ярмарок марнославства, тож на новий екіпаж пана де Вально пан де Реналь “відповів” гувернером для своїх трьох синів: “Я неодмінно хочу взяти до себе в дім Сореля, сина лісопильника, – сказав пан де Реналь, – щоб доглядав дітей, бо вони стають надто пустотливі. Він молодий священик чи готується ним стати, добре знає латину і примусить дітей учитись, у нього, як казав кюре, тверда вдача. Я йому платитиму триста франків на наших харчах. Звичайно, мені б ніколи й на думку не спало взяти до дітей тесляревого сина; але… Вально дуже пишається парою нормандських коней, яких він недавно купив для своєї коляски. Однак у його дітей немає гувернера”. Отже, і тут марнославство, заздрощі й пиха. Пан де Реналь не може позбутися цих якостей, навіть коли йдеться про освіту власних дітей. Якщо до цього додати вже згадану пристрасть до збагачення, орденів і кар’єри, ненависть до інакомислення, то отримаємо не надто прийнятне зображення звичаїв і моралі французького провінційного містечка епохи Реставрації. Принагідно зауважимо, що цей “портрет” дуже нагадує риси філістерів, а особливо керівної верхівки князівства Керепес із повісті-казки Е. Т. А. Гофмана “Крихітка Цахес на прізвисько Циннобер”. Проте в художньому плані від романтичної казки не залишилося нічого – її замінив реалістичний опис, вигадка змінилася на “правду, сувору правду!”.

Однак повернемося до головного героя та його долі. У житті буває так, що єдиним прихистком людини залишається сім’я. Якими ж були стосунки в родині Сорелів? Батько ненавидить сина за те, що той не схожий на своїх старших братів, що читає осоружну книжку, а це вже дратує “затятого і грубого селянина”. І навіть перед стратою сина він не підбадьорює, а сварить його і опановує себе лише тоді, коли Жульєн обіцяє відписати братам і йому свій спадок. Отже, і в сімейних стосунках вирішальними є не любов, повага й тепло сімейного затишку, а гроші.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Панорама французького суспільства доби Реставрації: Вер”єр – РОМАН “ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ”

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links