Роман Пушкіна “Євгеній Онєгін” і його значення для російської літератури
Роман “Євгеній Онєгін” писався Пушкіним протягом 8 років. У ньому описуються події першої чверті XIX століття, тобто час створення й час дії роману приблизно збігаються. Читаючи його ми розуміємо, що роман є унікальним, адже раніше у світовій літературі не існувало жодного роману у віршах. Лисичанський жанр добутку припускає переплетення двох сюжетів – епічного, головні герої якого Онєгін і Тетяна, і ліричного, де головний герой – персонаж, називаний Автором, тобто ліричний герой роману. “Євгеній Онєгін” – реалістичний роман.
* И далечінь вільного роману
* Я крізь магічний кристал
* Ще неясно розрізняв.
Визначивши роман як “собранье строкатих глав”, Пушкін підкреслює ще одну сутнісну рису реалістичного добутку: роман як би “розімкнуть” у часі, кожна глава могла б стати останньої, але може мати й продовження. Тим
Протягом дії роману й у ліричних відступах поетом показані всі шари російського суспільства того часу: вище світло Петербурга, дворянська Москва, помісне дворянство, селянство. Це дозволяє нам говорити про “Євгенія Онєгіні” як про істинно народний добуток.
Петербург того часу збирав у собі кращі розуми Росії. Там “блищав Фонвізін”, люди мистецтва – Княжин, Істоміна. Автор добре знав і любив Петербург, він точний в описах, не забуваючи ні про “сіль світської злості”, “ні про необхідних нахаб”. Очами столичного жителя показана нам і Москва – “ярмарок наречених”. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен: у вітальнях він помічає “нескладну, вульгарну дурницю”. Але разом з тим поет любить Москву, серце Росії: “Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося” (читати такі рядки москвичеві повинне бути подвійно приємно). Сучасна поетові Росія – сільська. Імовірно, тому галерея персонажів помісного дворянства в романі найбільш представницька. Подивимося на персонажів, представлених нам Пушкіним.
Красень Ленский, “з душою прямо геттингенской”, – романтик німецького складу, “шанувальник Канта”. Але вірші Ленского наслідувальні. Вони наскрізь пародійні, але в них пародіюються не окремі автори, а самі штампи романтизму. Історія матері Тетяни досить трагична: “Не спросясь ради, дівицю повезли до вінця”. Вона “рвалася й плакала спочатку”, але замінила щастя звичкою: “Солила на зиму гриби, вела витрати, голила чола”.Відставному радникові Флянову поет дає барвисту характеристику: “Важкий пліткар, старий блазень, ненажера, хабарник і шахрай.”
Поява роману Пушкіна “Євгеній Онєгін” вплинуло на подальший розвиток російської літератури. Важливо й те, що головний герой роману як би відкриває целую галерею “зайвих людей” у російській літературі: Печорин, Обломів продовжать її.