Роман Айтматова “Буранний полустанок” (“І понад вік триває день”)
Після шістдесятницької генерації зі спробами національного відродження, тепер уже на ленінських засадах, які нібито були проігноровані у культівські часи, небагато представників музи усвідомлювало руйнівний дух часу, безперспективність декларованих кремлівською геронтологією ідей. Заідеологізована художня сфера, орієнтована на оспівування примарних ідеалів, не в силі була повернути втрачені зв’язки поколінь: поклоніння не Творцю, а його підміні земними ідолами продукувало етику неоязичництва. Серйозна духовна деградація компенсовува-лась
Щось загадково містичне приховувалось за цим масовим поклонінням: зрікаючись Христа під тиском атеїстичних моральних постулатів (у роки війни з фашизмом з ініціативи Сталіна і Жукова було відновлено понад двадцять тисяч православних храмів, а в часи “хрущовської відлиги” їх було зруйновано більше, ніж у горезвісні тридцяті ленінсько-троцькістською командою), населення великої країни змушене було
Про духовну кризу суспільства “розвинутого соціалізму” брежнєвської доби, про моральне збочення вождиків, про необхідність повернення до храмів скаже вагоме слово великий літературний авторитет Олесь Гончар у своєму романі “Собор” (1868), де письменник, що вірив у свій народ, під сумнів можливість існування зденаціоналізованого, заснованого на історичному безпам’ятстві, перекроюванні людських душ “земного раю”, розвиваючи тезу великого Довженка про пріоритет духовного, а не матеріального начала в людині, про єдність із пракоренями.
Роман, що утверджував життя у його національних, традиційних морально-християнських проявах, у високих злетах людського духу, буде підданий остракізму, трактуватиметься як творча невдача автора, всесоюзний і міжнародний авторитет якого стримував можновладців від жорстокої розправи над ним.
Справді неабияким явищем у літературі, яка порушуватиме на рубежі 80-х років питання морально-духовної суспільної кризи, стане роман Чингіза Айтматова “І понад вік триває день” (“Буранний полустанок” – 1980). Цей непересічний письменник повоєнного покоління входив у літературний процес у когорті шістдесятницької генерації. Перша його повість “Джаміля” (1.958) була надрукована у журналі “Новый мир” у перекладі з киргизької (рідною мовою киргизький і власне російський прозаїк писав до 1965 року), принісши згодом авторові світове визнання. Уже тоді Ч. Айтматов заявив про себе як неабиякий талант, зокрема як майстер поетичної прози з оригінальним поєднанням драматичних колізій і ліризації людських почуттів, описів природи, народного колориту, неординарних людських характерів у їх сміливих життєвих виборах.
Вірним своєму амплуа залишиться письменник і в наступних повістях “Перший учитель” (1959), “Верблюже око”, “Тополенька моя у червоній хустинці” (1961), “Материнське поле” (1963). Згодом побачила світ повість “Прощай, Гульсари” – перший російськомовний твір письменника.
Трагічнадоля коня-іноходця Гульсари, який супроводжує протягом багатьох років свого господаря Та-набая, це своєрідна метафора людського життя, котре стає підконтрольним і підневільним, будучи відірваним від свободи, від природних умов існування.
Нелегкий шлях помилок та прозріння проходить і Танабай, який у колективізацію, непохитний у революційній доцільності, не пожалів і рідного брата, а через деякий час і сам стає жертвою партійно-державних чиновників.
У 1977 році виходить повість Ч. Айтматова “Рябий пес біжить краєм моря”, в основу якої лягли міфологічно-епічні мотиви. Уже в цьому творі проявляється яскраво нова грань таланту письменника як майстра фантастично-реалістичного письма. Ця манера стане визначальною і в наступних романах Ч. Айтматова “Буранний полустанок” (1980), “Плаха” (1986), “Тавро Кассандри” (1996), що особливо споріднюватиме письменника з колумбійським прозаїком Гарсіа Маркесом – автором чудових символічно-реалістичних оповідей “Сто літ самотності”, “Полковнику ніхто не пише”, “Казка про Ерендіру та її бездушну бабусю”, “Притча про моряка, який зазнав корабельної аварії” тощо.
У повісті Ч. Айтматова “Рябий пес біжить краєм моря” (друкувалася і в “Новом мире”, і в українській “Вітчизні”) неординарна життєва ситуація (четверо людей, серед яких і хлопчик Кириск, опиняються після шторму у відкритому морі серед густого туману) поєднується з міфологічними факторами – легендами і переказами нівхів.
У творі немає ознак часу і простору. Саме цей чинник окреслює мізерність людського “я” у безкінечних просторах планети і Всесвіту. Однак людина мислить, вона здатна осягнути космічну і земну велич і тому не безнадійна (якоюсь мірою тут відчувається ідейний відгомін повісті Е. Хемінгуея “Старий і море”). Лейтмотивом проходить через твір і традиційний моральний закон буття; старші гинуть в ім’я життя’ наступних поколінь. Ця ж ідея була домінатною і в ряді воєнних повістей (наприклад, “Син капітана” А. Дімарова, “Вовча зграя” В. Бикова). .
Роман “І понад вік триває день” (“Буранний полустанок”) Ч. Айтматова вийшов з. друку через п’ять років після автобіографічної повісті “Ранні журавлі” 4 був і. ще й чудовий символічно-реалістичний твір -‘Білий пароплав”, де автор через долю хлопчика намагається показати неспівмірність високих поривань і мрій, людського милосердя перед силою жорстокого, бездуховного, меркантильного світу).
“Буранний полустанок” в основі своїй – твір поліфонічний, проблематика його розкривається через реалістичні, символічні картини, у роздумах і ретроспекціях. Однак і тут все підпорядковано домінантній ідеї: розрив з традиційними основами буття, з історичною пам’яттю, з генезою роду і народу, бездумне споживацтво, моральна поляризація людей поставило суспільство на грань катастрофи.
З метою осмислення можливості планетарної катастрофи Ч. Айтматов уперше в своїй творчій практиці (як зазначає він сам) використовує фантастичний сюжет, котрий відіграє ключову роль в осягненні складної ідейної проблематики роману. Сама назва твору “І понад вік триває день” (згадаймо біблійне: “У Бога один день як тисячу років і тисяча років як один день”) свідчить про вихід автора та його героїв за межі часових іа просторових бар’єрів, хронотоп подій туту спогадах, ретроспекціях, фантастичних епізодах допомагає розкрити внутрішню сутність людської душі в її нелегких пошуках істини, самого смислу існування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)