Роланд ідеал лицаря середньовічної доби
Сьогодні дочитав книгу польського письменника “Хрестоносці”. Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря – то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов’язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів’є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, – це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда – слава Франції, ганьба Роланда – ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.