Роль пісні в п’єсі “Наталка-Полтавка”

Основним джерелом ідейно-тематичного спрямування нової драматургії, її поетики була усна народна творчість. З усіх фольклорних жанрів І. Котляревському найдужче прислужилася народна пісня, бо немає такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не було відображено в українській пісні.

Народна пісня як елемент художньої структури входила в українську драматургію ще до Котляревського. Вже в інтермедіях і вертепній драмі зустрічаємо випадки використання пісні. У “Наталці Полтавці” пісня є суттю твору, формою

його існування.

Важливо, що з усього розмаїття української народної пісні Котляревський для художньої реалізації задуму насамперед узяв пісню ліричну, бо вона чи не найповніше увібрала в себе все багатство почуттів, усю глибину людської душі. І. Котляревський використав пісню для художньої типізації характеру, для відтворення індивідуальних рис його вияву.

Так, пісенні партії Наталки “Ой, я дівчина Полтавка”. “Ой, мати, Мати!”, “Видно шляхи полтавські”, “Віють вітри…” уяскравлюють основні риси характеру дівчини, зокрема її працьовитість, чесність, тонкий розум і добре

серце, відданність коханому і вірність у любові, що є визначальним критерієм людської значущості в народній моралі і етиці. Пісні Наталки – ліричні, щирі, чисті. Здебільшого вони звучать у моменти особливої психологічної напруги, стаючи ніби кульмінаційним вузлом у розвитку дії.

Пригадаймо розпач Наталки після згоди подати возному рушники. Ця сцена неможлива без пісні “Чого вода каламутна, чи не хвиля збила?”. Вона є органічним продовженням прозового монологу дівчини про своє безталання.

Використання пісні сприяє емоційній виразності характеру, підсилює тональність почуттєвого світу героїні. “Свою” пісню в драмі мають і інші дійові особи. Образ Петра позначений виливом сентиментальної традиції. Вже перша пісня, з якою він з’являється на сцені, підсилює сентиментальну розчуленість персонажа, індивідуальні риси його характеру – вірність у коханні і певну пасивність у боротьбі за своє щастя, покірність долі:

Ой, як я прийду,

Згорну я рученьки,

Тебе не застану.

Згорну я білії.

Найвиразнішою щодо визначення внутрішньої суті виборного є пісня “Ой доля людськая – доля єсть сліпая!”, яку він співає разом з возним. Пісня відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення долі в житті людини, а й хижацьке єство “п’явок людських”, особливо лицемірство виборного: “Ой, доле людськая, чом ти не правдива, що до інших дуже Гречна, а до нас спесива?”. “Ой, доле людська” не випадково виконується дуетом: автор свідомо підкреслює спільність думок возного й виборного.

Пісня Наталки Полтавки, Терпилихи – здебільшого лірична, народна, створена автором на основі народної пісні, пісня виборного – сатирично-гумористична чи жартівлива, а ось арії возного взагалі позбавлені народнопісенної основи.

Це або декларація “природності”, брехні і хабарництва (“Всякому городу прав і права”), або незрозумілі Наталці освідчення їй у коханні. “Свою” пісню має в п’єсі й Микола. Як і інші герої, вже в першій пісні він підкреслює своє соціальне становище. В пісні “Гомін, гомін по діброві” постає його сирітська доля “без племені і без приюту”.

Зі своїми чарівними піснями “Наталка Полтавка” пішла по всій Україні. Пісні з цієї п’єси залюбки співали і співають ще й нині.

Варіант 2.

І. П. Котляревський, автор безсмертної “Енеїди”, дбав про створення оригінального репертуару для театру, такого репертуару, який би відображав життя українського народу. Свій задум він втілив у двох п’єсах “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”.

Основне джерело драматичних творів – соціальна дійсність початку XIX століття.

Тема твору “Наталка Полтавка” драма кохання бідної української дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. Сюжет п’єси має соціальну спрямованість: перешкодою на шляху до одруження Наталки й Петра стає майнова нерівність.

В центрі уваги письменника – образ Наталки, яка не тільки любить і страждає, а й протестує проти посягань на неї з боку багача-нелюба.

Це класичний образ в українській літературі. Він захоплює нас своєю життєвою правдивістю, красою, добрим характером, глибиною почуттів, людяною поведінкою, благородством, моральною чистотою, нев’янучою молодістю.

У творенні образу Наталки важливими є народнопісенні засади адже з її появою на сцені лунає українська пісня. І таких пісень у п’єсі 22.

З пісні, яку на початку п’єси співає Наталка, ми довідуємося про причину туги, що огорнула серце дівчини, розлуку з коханим. Вустами Наталки розкривається причина розлучення соціальна нерівність (“Ти був бідним, любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити”).

Пісні, використані І. П. Котляревським у п’єсі, за своїм змістом, мотивами і жанровими особливостями поділяються на ліричні (“Віють вітри, віють буйні”), історичні (“Гомін, гомін, гомін по діброві”), бурлацькі (“Та йшов козак з Дону, та з Дону додому”), жартівливі (“Дід рудий, баба руда”), сатиричні (“Всякому городу нрав і права”) тощо.

Ці пісні не випадково введені в тканину п’єси. Вони є органічним елементом її композиції. Кожна з пісень несе певне сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образи твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. Візьмемо для прикладу жартівливо-гумористичну пісню “Ой під вишнею, під черешнею”. Ця пісня дуже пасує до ситуації, що склалася: залицяння підстаркуватого возного до Наталки.

Пісні “Віють вітри, віють буйні”, “Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву”, “Ой мати, мати….” передають сум і тугу дівчини, розлученої з коханим.

Сатирична пісня “Всякому городу нрав і права” це художньо-образне виявлення філософи пана возного: крутія, хабарника. Ця філософія виправдовує соціальну нерівність, підлеглість бідного багатому. Чи кохає возний Наталку, сватаючись до неї? Ні. Він і сам про це відверто говорить: Наталку він бере “во временное пользование”.

Патріотичними мотивами наповнені пісні “Ворскло, річка невеличка” і “Гомін, гомін, гомін по діброві”.

Патріотичні пісні автор вкладає в уста Миколи, “сироти без роду, без племені”. Для нього повноцінне життя це вільне життя. Тому він прагне здобути незалежність і свободу – бодай у лавах Чорноморського козацького війська.

Біографи Котляревського засвідчують, що він часто любив вживати прислів’я: “Коли козак в полі, тоді він на волі”. Невипадково в уста бурлаки-наймита Петра він вкладає пісню “Та йшов козак з Дону, з Дону додому”, закінчення якої створив за своїм уподобанням:

Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі. Ой, коли б ти, доле, вийшла до мене в поле. Тоді б ти згадала, кого обижала. Пісні, використані І. Котляревським, поділяються на чотири групи: написані самим автором в дусі народнопісенної творчості, оброблені автором народні пісні, перероблені автором літературні пісні, народні пісні.

“Наталка Полтавка” – класичний твір української літератури драматичного жанру. Протягом століть вона не сходить зі сцен українських театрів. Сприяє цьому не тільки сюжет п’єси, а й її музичне оформлення, в якому перша скрипка належить пісні.

Варіант 3.

І. П. Котляревський у свої безсмертні твори перелив палку синівську любов до рідного народу, його героїчної історії, до його пісень і дум. “Наталку Полтавку” письменник писав у тривожний час, коли вирішувалась доля української культури, і тому він прагнув довести невмирущість духовного життя свого народу.

У п’єсі пісня с самою суттю твору, без неї вона не існувала б, бо саме в пісні найкраще виявляється характер українців. “Віють вітри, віють буйні…” Це не пісня, а сама туга. Туга дівчини, розлученої з коханим. Ця пісня не просто вводить нас в атмосферу сценічної дії, а й дає значний матеріал для характеристики Наталки, відтворює світ її думок і почуттів.

А в пісні “Ой, мати, мати!” проявляється рішучість дівчини в боротьбі за своє щастя, тонкий розум, добре серце, вірність у коханні. Л ці риси і є основними в народній моралі й етиці. Усі пісні, що виконує Наталка, тривожать і хвилюють мене. Від них віє чистотою, добротою.

Ще і ще раз вслухаюся в щемку, задушевну мелодію пісні “Сонце низенько, вечір близенько”. І перед очима постає Петро. Як щиро й ніжно кохає він Наталку! Як прагне швидше побачитися з нею! Ця пісня розкриває характер парубка, його вірність у коханні і, на жаль, пасивність у боротьбі за своє щастя.

Через пісні ми дізнаємось і про характер Миколи та його соціальне становище. У його піснях і любов до свого краю, до славних предків, які мужньо захищали рідний край від ворогів. Саме такою піснею є “Гомін, гомін по діброві”. Ця пісня розповіла мені про розум, волелюбність і дотепність Миколи.

З пісні “Чи я тобі, дочко, не добра желаю” я довідалася про горе Терпилихи, яке спіткало її після смерті чоловіка. А тому, бажаючи щастя своїй доньці, вона прагне видати її за багатого, хоча й знає про кохання Наталки і Петра. Я вважаю, що ця пісня Терпилихи настроює всі наступні картини п’єси на ліричну тональність, створює фон для розвитку подальшої дії.

А ось пісні іншого характеру: жартівливі та сатирично-гумористичні. На мою думку, найвиразнішою є пісня “Ой, доля людськая – доля єсть сліпая!”. Її співають возний і виборний. Вона відображає не тільки те, як розуміють возний і виборний значення “долі” в житті людини, а й хижацьку натуру “п’явок людських”, підкреслює їхнє лицемірство.

Пісня виконується дуетом, і цим автор свідомо підкреслює спільність думок возного і виборного. У сатиричній пісні “Всякому городу прав і права” висміюється хабарництво, кругова порука, хижацтво та брехня.