Роксолана П. Загребельного
Українська нація – багата на видатні історичні персоналії, а ще більше – багата на уяву. Інколи українські історики настільки віддаються своїм потягам до української величі та прихованої могутності, що закривають очі на певні факти і даються до історичних фантазій.
Так само стоїть питання і з історичним персонажем – Роксоланою. Стільки домислів і такий малий брак реальних фактів ще й годі пошукати.
Не дивно, що художня уява П. Загребельного взялася за розкриття символу українського жіноцтва – Роксолану.
У кожній новій
П’ятнадцятилітню доньку рогатинського пана Анастасію Лісовську захопила в полон татарська орда. Дівчину продали в рабство, вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана.
Вже за рік вибилася з простих рабинь-одалісок в султанські жони (їх не могло бути згідно з кораном більше чотирьох) Вона стала улюбленою жоною султана, баш-кадуною. Майже
Роман – це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом.
В цьому романі два протилежні полюси – Роксолана і Сулейман. Роксолана йде за розумом, Сулейман – за силою.
Що ж на сьогодні відомо про таку славетну українську героїню як Роксолана? Роксолана (Гуррем Султан), бл. 1505-61, улюблена дружина османського султана Сулеймана ІІ Кануні (Пишного); під іменем Роксолана згадується в творах сучасників, що дозволяє припускати її походження з України (країни роксоланів). Якщо детальніше говорити про її батьківщину, то деякі історики навіть стверджують точне місце її народження, а саме – м. Рогатин (нині Івано-Франківської обл.).
Проте частина істориків вважає Роксолану італійкою; у XІХ ст. виникла легенда, яка ідентифікує Роксолану з Анастасією, дочкою священика Лісовського з м. Рогатина.
Що ж далі? За переказами, у 1520, під час свого весілля з С. Дропаном, сином львівського купця, була захоплена в полон кримськими татарами і продана до султанського гарему в Стамбулі, де під іменем Роксолани стала дружиною Сулеймана. Далі історики беруться стверджувати, що Роксолана, будучи красивою та собі на гадці, швидко виділилася серед дружин султана і стала його найулюбленішою дружиною. Вроджена привабливість, розум, музичні здібності, в той же час твердість характеру зумовили и винятковий вплив на чоловіка.
Окрім тілесної краси, історики далі беруться домірковувати про її особливий і підступний розум, за допомогою якого Роксолані вдалося не тільки бути частіше при боці султана, а й піддати його своєму впливові настільки, що Роксолана вдалася до безпосереднього впливу на ситуацію в політичному житті Туреччини першої третини XVІ ст., зокрема у справах, що стосувалися України.
Історики стверджують, що Роксолана далеко не обмежувалася впливом на свого могутнього чоловіка – султана. Є зафіксовані факти про те, що Роксолана листувалася з правителями сусідніх держав (Польщі, Венеції, Персії). У такий спосіб вона спромоглася, як жінка, не тільки свого визнання, як персони, яка вимагає поваги до свого чола, але й до жіночої статі взагалі, що для мусульманських країн – факт неймовірний.
Якщо Роксолана і була насправді, то її європейський підхід допомагав їй у тому, що народивши сина і виховавши його, вона спромоглася шляхом інтриг і змов зробити його наслідником престола, хоча у султана він був не єдиним сином. Відомо також, що син Роксолани – Селім ІІ був великим п’яницею і в народі за ним закріпилася назва Селім ІІ П’яний.
Історики просто підносять Роксолану до неймовірних висот, приписуючи їй такій набір рис, як протегування ренесансним напрямкам у туретському мистецтві, уславилася добродійністю. Дехто стверджує, що й сама Роксолана писала вірші, вела щось на зразок щоденника. Музичні здібності також були чималі й допомагали чарувати оточуючих.
Іменем Роксолани – Гуррем Султан – названо район Авлет-базару та низку архітектурних пам’яток Стамбула. Образ Роксолани відображений у численних творах мистецтва.
Коли ми сьогодні говоримо, що шістнадцяте століття було і століттям титанів, то вимушені визнати, що титанізм той виявлявся, на жаль, не тільки в звершеннях корисних і плідних, але й у злочинах. Шекспірові, який своїм генієм мав завершити епоху Відродження, не треба було вигадувати ні кривавих королів, і ні королев, які не могли відмити рук од людської крові,- для цього досить було озирнутися довкола. Скажімо, прототипом леді Макбет могла стати будь-яка з тогочасних королев Англії або Шотландії – Єлизавета,
Ми не дивуємося османським історикам Алі-Челебі (XVІ ст.), Печеві й Солак-заде (XVІІ ст.), які вільно й розлого переповідають неперевірені чутки про підступність Роксолани, бо не в традиціях мусульманських компіляторів було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще й чужинку. Відомо ж, що коли складається якась традиція, то ламати її вже ніхто не хо-че, Вже в 1979 р. в Стамбулі вийшла книжка Зейнепа Дурукана “Гарем палацу Топкапи”, де автор знову змальовує Роксолану-Хуррем як жінку підступну, злочинну і жорстоку, хоч, щоправда, й намагається пояснити цю жорстокість прагненням порятувати себе і своїх дітей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)