Родина Терещенків

У другій половині XIX століття в Російській імперії з’явилися нові підприємливі люди, які все більше впливали на економічне життя країни. Серед них була і родина Терещенків.

З трьох синів вихідця з козацького роду Артема Терещенка послідовником батька став Микола – людина надзвичайно цілеспрямована й працездатна. Разом з братом Федором він створив одну з найбільших у Росії фірм – “Товариство братів Терещенків”, а також заводи в Київській, Чернігівській, Волинській і Курській губерніях. Товариство експортувало цукор різних

видів до Англії, Німеччини, Китаю, Норвегії, Швейцарії.

Один із заводів Терещенка за період з 1870 до 1900 року був нагороджений багатьма відзнаками, серед них золотих медалей всеросійських і всесвітніх виставок було шість. Завод виготовляв понад десять сортів рафінаду, який упаковувався в папір білого, синього, блакитного і коричневого кольорів. За цією упаковкою товар Терещенка знали в усьому світі. Під час революції 1905 року завод було спалено, але незабаром відроджено й оновлено за останнім словом техніки.

Микола Терещенко був дуже вимогливим до себе й оточуючих, але завжди дбав про гідні умови праці

робітників. У казармах, де жили сезонні робітники, були кухні, їдальні, електричне освітлення, парове або пічне опалення, електричні вентилятори, лазня, пральня. Було відкрито початкову школу для дітей робітників та лікарню.

З перших своїх підприємницьких успіхів Терещенки взялися за благодійництво. У рідному Глухові на свої кошти вони побудували ремісниче училище, жіночу й чоловічу гімназії, учительський інститут, приміщення банку, заснували безплатну лікарню та щороку відраховували на її утримання два відсотки своїх прибутків.

Великою суспільною проблемою для Києва тих часів була величезна кількість безпритульних, а також небезпека виникнення і поширення епідемій різних інфекційних хвороб. Та грошей на соціальні програми не вистачало, і медики звернулися безпосередньо до підприємців. Федір Терещенко за рік збудував нічліжний заклад з гарними побутовими умовами і жертвував на нього щороку по п’ятсот карбованців.

Коли виникла ідея створити в Києві музей старовини (нині Музей українського образотворчого мистецтва), брати Терещенки пожертвували третину зібраної суми. У музей вони передали свою колекцію слов’янської старовини, численні археологічні знахідки, картини Михайла Врубеля. На жаль, під час революції чимало експонатів було знищено або вкрадено.

Р Одині Терещенків довелося емігрувати за кордон. Згодом чоловіча лінія славетного роду урвалася, але залишився взірець дивовижної працездатності та благодійництва, який, хотілося б вірити, матиме гідних послідовників.