Роберт Пени Уоррен

Останній представник славетного покоління американських письменників, яке дало світу імена Фолкнера і Хемінгуея, Фіцджеральда і Стейнбека, класик американської літератури XX ст., автор наукових праць, літературний критик і теоретик, поет, лауреат кількох премій.

Народився Роберт Пени Уоррен 24 квітня 1905 року у м. Гатрі (шт. Кентуккі). Виріс і здобув виховання в інтелектуальній атмосфері “Південного відродження”, яке надихало ідеями творчого реваншу за поразку в Громадянській війні США.

Вищу освіту Роберт здобув у Каліфорнійському

та Оксфордському університетах.

Літературну діяльність поет розпочав, будучи студентом, у 20-х роках XX ст. Спочатку звернувся до жанру лірики. Написав близько 10 поетичних збірок. Остання з них “Вибрані поезії, 1923-1975” вийшла в світ до 70-річчя письменника. За збірку віршів “Обіцянка” (1957) автор отримав Національну книжкову і Пулітцерівську премії.

У 30 – 50-х роках працював як літературний критик і теоретик. Серед критичних праць заслуговувала на увагу книга, яку він присвятив сотим роковинам з дня народження автора “Американської трагедії” Т. Драйзера. Впродовж семи років редагував

заснований ним журнал критики і літературознавства “Сазерн ревью”.

Літературно-художню діяльність романіст успішно поєднував із викладацькою. Значну частину життя викладав у Луїзіанському (1934-1942), Міннесотському (1942- 1950), Бєльському (1950-1973) університетах. Як професор, написав посібники для студентів коледжів та університетів: “Розуміння поезії” (1938), “Розуміння літератури” (1943). Коло інтересів письменника склала головна тема – тема історії (романи “Юрмище ангелів”, “Притулок”, біографія знаменитого аболіціоніста Джона Брауна тощо). Писав Р. П. Уоррен і про Дж. Конрада, і про У. Фолкнера, і про Е. Хемінгуея.

Світове визнання письменнику приніс роман “Все королівське військо” (1946). Серед численних знаків визнання заслуг Роберта – пост консультанта в Бібліотеці Конгресу (1944), Боллінгенівська премія (1963). У 1986 році він став першим поетом – лауреатом США.

Уоррен Роберт Пени помер 15 листопада 1989 року в м. Страттоні (шт. Вермонт).

“Все королівське військо” (1946)- один із показових творів письменника. Роману присуджено Пулітцірську премію 1947 року.

Твір написано після закінчення Другої світової війни. Його назва запозичена з англійського дитячого віршика, наведеного у відомій казці Л. Керролла “Аліса в Задзеркаллі” про Товстуна-Коротуна, який звалився зі стіни і розбився на шматки так, що “все королівське військо” не могло зібрати, стулити докупи тих шматків.

За жанром – політичний роман, у ньому розповідалося не лише про теперішній час, а й про минулий.

Прототипом Віллі Старка став реальний губернатор Луїзіани, а згодом – сенатор у Вашингтоні Х’ю Лонг, методи правління якого спостерігав Р. П. Уоррен під час викладацької роботи в Новому Орлеані. Проте автор повністю не прив’язувався до його біографії.

Провідна тема роману – відповідальність людини перед історією за свої дії та вчинки.

Головний герой Віллі Старк блискавично швидко і успішно зробив кар’єру політика: подолав шлях від селянського парубка (сина фермера) до губернатора штату. Його історія – це історія морального падіння людини, втрата нею усіх ідеалів. Тому автора не стільки цікавив механізм завоювання і утримання влади, скільки моральні його наслідки.

Розповідь у творі йшла від імені репортера, а згодом – і секретаря губернатора Джека Бердена (учасника і очевидця) з метою переконання читачів у правдивості викладених фактів. Журналіст займався пошуком істини. На його думку, сильна, енергійна особистість могла багато чого зробити для суспільства. Тому він виконував усі розпорядження Старка, хоча іноді вони знаходилися в протиріччі з його совістю. Тільки після смерті губернатора Джек Бер ден по-новому переосмислив шлях, який був ним пройдений, щоб повернутися до нового життя.

Події роману охопили період 1922 – 1936 років, коли розпочався протест проти фашизму. 1922 рік – початок великої політичної кар’єри Віллі Старка. Вайлуватий селюк, окружний скарбник, не схильний до пияцтва чоловік шкільної вчительки на хвилі загального політиканства став губернатором штату Мейсон – Сіті. 1936 рік – зеніт його слави: портрети Віллі Старка розвішені всюди, перед ним люди розступалися як перед пророком. Від однієї дати до іншої губернатором пройдено значний шлях. Якщо на початку кар’єри він був переповнений почуттями справедливості, непідкупності, бажання змінити життя простих людей на краще, побудувати в країні багато доріг, безкоштовних шкіл і лікарень, “забезпечити старих і немічних, звільнити бідняків від тягаря податків і посилене спадкування багатіїв”, то наприкінці роману постав перед читачем зовсім іншою людиною: всемогутнім господарем краю, демагогом, спритним політиканом, який найняв на службу “королівське військо” – зграю покидьків для тероризування своїх суперників. Він не гребував ніякими методами боротьби за збереження влади: залучав до себе на службу власних ворогів, вдавався до шантажу, підкупу, наклепу, погроз.

Ставлення мешканців штату до губернатора було неоднозначним. Одні вбачали у Старку запеклого американського фашиста – диктатора, інші ж, навпаки, – предтечу нового курсу. Джек Берден розумів неоднозначність Старка і намагався переконати в цьому інших такими словами: “Людина – створіння дуже складне, вона не буває тільки добра чи тільки погана, а завжди добра й погана водночас, і добре в ній випливає з поганого, а погане з доброго, і все так перемішалося, що сам чорт ногу зломить”. Біда губернатора полягала в тому, щоб він намагався зберегти гідність. Чим вище Віллі Старк піднімався соціальними сходинками, тим швидше втрачав людські риси. Врешті-решт була зруйнована його сім’я, загинув син, трагічна розв’язка очікувала і його самого.

Успіх Старка серед населення штату був забезпечений тим, що він умів говорити простою і доступною мовою про те, що хвилювало інших, бути відвертим і щирим, завжди підводив їх до висновку – усвідомлення своєї значущості в історії: “Якщо ви не проголосуєте за мене, ви – ніхто”, “Якщо б уряд усе робив для людей, губернаторів би не вибирали” тощо.

Обійнявши посаду губернатора, герой вів себе незалежно, ні з ким не рахувався, принижував сенаторів, критикував “сильних світу”. Якщо хтось наважувався чинити йому опір, вдавався до шантажу. Він наказав Джеку Бердену розслідувати справу судді Ірвіна, знайти в діях правника нікчемні вчинки (спіймали на давньому хабарі) тільки тому, що той не погодився підтримати його кандидатуру під час виборів. Губернатор звернувся до Бер дена тому, що знав: суддя був для Джека замість рідного батька, якого той і не знав, гарно ставився до нього, вчив усьому високому.

Будучи соціально зумовленим, Джек Берден служив Господарю, намагаючись переконати інших у тому, що працював на губернатора не заради грошей, а заради нього самого.

Губернатор Старк був переконаний, що кожна людина – король. Усі навколо – друзі. Тому зібрав навколо себе своє “королівське військо” і здійснив управління штатом. Серед його оточення репортер Джек Берден, муніципальний чиновник Малюк Даффі, Ласунчик Ларсон, Анна і Адам Стентони тощо. Вони служили в його війську заради грошей і влади, хоча на початку роману наголошували на тому, що не голосували за нього на виборах. Прибічники губернатора начебто не бачили того, що відбувалося навколо. Анна Стентон, дочка останнього губернатора – аристократа, стала коханкою Старка, її брат Адам Стентон погодився бути головним лікарем нової лікарні. Джек Берден не звернув уваги на те, що Господар зробив своєю коханкою дівчину, яку той кохав. Із усіх героїв твору лише один Адам морально чистий, “він романтик і створив в уяві свою картину світу, а коли світ не відповідав цій картині, то ладен був відцуратися від нього”. Тому саме він і застрелив Старка, щоб припинити оте зло, з якого політик намагався робити добро. Однак вчинок Стентора все ж таки зумовлений більше не політичними мотивами, а помстою за спокусу його сестри.

Як губернатор, Віллі Старк здійснив багато чого з того, що пообіцяв під час виборів: побудував тисячі кілометрів гарних доріг, відкрив 108 шкіл, створив 60 тис. робочих місць. Отже, загальний баланс його діяльності був прибутковий у порівнянні з тим, в яку клоаку перетворили штат попередній губернатор Стентон і суддя Ірвін. Проте він змінився морально. Став нахабним, грубим, амбіціозним, у своїх цілях використовував знання психології людської душі, гарно орієнтувався в тому, що відбувалося навколо нього, і вчасно вдавався до певних мір покарання. На основі особистого життєвого досвіду дійшов висновку, що в світі панувало зло, що не існувало чесних людей, кожна людина здійснювала в житті ганебні вчинки, які ретельно приховувала. Люди “наполовину раби, наполовину покидьки”. Він керувався власною теорією: якщо в світі панувало зло, необхідно було з нього зробити добро, оскільки більше його робити ні з чого. Знаючи, що Конгрес намагався оголосити йому імпічмент, зробив усе, щоб із негативного результату отримати позитивний. І це йому вдалося, імпічмент провалився, оскільки було набрано 17 голосів “за” проти 39. Журналіст Джек Берден зрозумів, що Старк – неоднозначна постать, що його розбестили успіх і влада, які суперечили прагненню робити добро.

Своїм романом Р. П. Уоррен застеріг: не переступати моральної межі, пам’ятати про свою відповідальність перед тими, за кого відповідаєш, хто живе в цьому світі, щоб не викликати лавину зла, ненависті, протесту.

Історія виступила як тягар, якого не уникнути особистості. І лише тоді вона дійсно стане людиною, а не Шалтаєм-Болтаєм, якого не могла зібрати уся королівська кіннота і все королівське військо, бо він розсипався на шматки.

– відзначався філософічністю;

– був схильний до яскравої метафоричності;

– намагався збагнути закономірності історичного процесу і його впливу на людей;

– ставив важливі політичні, економічні й моральні проблеми;

– зображував героїв багатогранними, показуючи їх як у сфері громадської діяльності, так і в особистому житті.