Рідна Україна в моїй уяві
Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Кожному знайомі ці рядки з Шевченкової поеми “Сон”. Дійсно, саме так, з висоти пташиного польоту лише й можна уявити нашу Батьківщину – безмежну, прекрасну, могутню. Ось якби мені полинути Шевченковим шляхом! Я б, звичайно, не полетів до Петербурга, до суворої півночі. Я вибрав би інший маршрут. До душі мені облетіти Україну за ниточкою її кордонів.
Лечу, а в небі догоряє зоря. Піді мною – Чорне море. Ось видно обрис Кримського півострову. Звичайно,
Час завершувати мій уявний політ. Якою ж важкою здається земля після неба! Але ж треба й совість мати: літаючи, небагато
Коли ж у мене спитають про враження від польоту, я відповім рядками з Шевченкової поеми, бо ж краще сказати не можна:
Тихесенько вітер віє.
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Ось така вона, Україна, яку так легко уявити в усій її повноті.