Релігія людини: з особистого щоденника Бабеля
“Релігія людини” – неї сповідав і Бабель. Життя, смерть, любов – про їх він хотів знати все. Його заворожувала пристрасть. У жовтні 1917 року він побачив неї в революції. У ній він цінував насамперед енергію, силу. Ця сила заражала. У грудні 1917 року Бабель пішов у революцію: він почав працювати в Чека – факт, якому довго дивувалися люди його кола. У березні 1918 року він став кореспондентом петербурзької газети “Нове життя”, де надрукував свої “Несвоєчасні думки” і М. Горький
Остання кореспонденція Бабеля в “Новому житті”
Прийшла правда. Улаштували її погано. Сталь втратили. Людей стали розраховувати. У млявому здивуванні машини тягли їх на вокзали й з вокзалів. Покірні непорушному закону робочі люди бродять тепер по землі неведомо навіщо, немов пил, ніким не ценимая”. (“Евакуйовані”).
Бабель усвідомлював все це як розлам буття й зупинявся в здивуванні перед питанням: ” чиЗалишиться взагалі що-небудь?” Це допитливе почуття правди й вивело Бабеля, на дороги війни. У червні 1920 року він добровільно пішов на фронт, у Першу Кінну армію. Бабель приїхав на фронт як кореспондент газети “Червоний кавалерист” – Кирило Васильович Лютов, росіянин. Рухаючись із частинами, він повинен був писати агітаційні статті, вести щоденник воєнних дій. На ходу, у лісі, у відбитому у ворога місті Бабель вело й свій особистий щоденник. Десь із обозом рухалися рукописи – багато хто з них, як і передчував Бабель, пропали. Зберігся лише один зошит – унікальний документ, залишений їм у знайомої М. Я. Овруцкой. Невідомі причини, по яких Бабель “забув” її в Києві, наезжая часом у місто. Але щоденник пережив репресії 30-х років, війну, Бабій Яр… Сьогодні він пояснює багато чого й у революції, і у творчості Бабеля
Читаючи цей щоденник, не можна не помітити, що Бабель приголомшений: нові враження прийшли в різке протиріччя з його життєвим і культурним досвідом. Споконвіку іррегулярне військо, козацтво, проходило службу зі своїм спорядженням, своїми кіньми й холодною зброєю. Під час конармейского походу, відірвані від тилів, козаки змушені були годуватися самі й самі ж забезпечувати себе кіньми за рахунок місцевого населення, що нерідко приводило до кривавих інцидентів. До того ж козаки йшли по місцях, де воювали в першу світову війну. Їх дратували чужий побут, чужа культура, спроби євреїв, поляків, українців зберегти стабільний, уклад життя. Звичка до смерті за довгий час війни притупила в них страх смерті, почуття життя. І козаки давали вихід своєї давньої утоми, своєму анархізму, своєму гонору, холоднокровному відношенню до своїй і тим більше до чужої смерті, зневазі до особистого достоїнства іншої людини. Насильство встало в повсякденний ряд. Почуваючи, що на глибині людської психології жив неясний інстинктивний порив до волі й волі, Бабель у той же час гостро відчував незрілість, відсутність культури, брутальність солдатської маси, і йому важко було уявити собі, як будуть проростати в цій свідомості ідеї революції
“Жалюгідні села. Невідбудовані хатини. Напівголе населення. Ми розоряємо радикально…” (2 верес. 1920 р.). “Клевань, його дороги, вулиця, селяни й комунізм далеко друг від друга” (11 липня 1920 р.). “…Так виглядає спочатку воля” (12 липня 1920 р.). Бабель реагував на все це обостренно: “Думка про будинок усе наполегливіше. Спереду немає результату” (6 верес. 1920 р.).
Перебування в Першої Кінної у якості російського ставило Бабеля в особливу позицію. Єврей серед козаків, він був, здавалося, приречений на самітність. Інтелігент, серце якого содрогалось побачивши жорстокості й руйнування культури, він міг бути приречений на самітність подвійно. Але, судячи із щоденника, у душі Бабеля роївся клубок більше складних думок і почуттів. Туга виростала з неприйняття насильства й руйнування. Поруч із дружніми замітками про людей, які його оточують, він записує з болем: “Я – чужий”.
“Чому в мене неминаюча туга? – запитував Бабель.- Тому що далеко від будинку, тому що руйнуємо, ідемо як вихор, як лава, усіма: ненавидимие, розлітається життя, я на великій панахиді, що не припиняється,” (у серпня 1920 р.).
Так у його відносинах з революцією, говорячи словами А. Блоку, виникла трагічна “неподільність і неслиянность”. Не тільки “неподільність” – тоді все було б просто; “неслиянность” – це теж не відповідало щирим почуттям Бабеля. А саме разом: “неподільність і неслиянность”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)