“РЕКВІЄМ” – Анна АХМАТОВА (1889-1966)
З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
Анна АХМАТОВА (1889-1966)
“РЕКВІЄМ”
Анна Ахматова писала поему “Реквієм” з 1935 по 1961 р. Вона боялася записувати текст, тому знищила рукопис. У 1940-1950-х роках поема існувала лише в пам’яті найближчих до поетеси людей. Жоден із них не зрадив її, адже лише за декілька рядків цього твору авторка могла опинитися за гратами. До роботи над поемою А. Ахматова повернулася в 1960-і роки. Відтоді твір поширювався в “самвидаві”. Повний текст поеми був надрукований лише в 1987 р.
Це один із перших відомих
І немов дармовис теліпався,
Ленінград біля тюрем своїх.
І коли, божевільні від муки,
Переходили в’язнів полки,
А їм пісню коротку розлуки
Паровозні співали гудки.
Зорі смерті стояли над нами,
І безвинна стеналася Русь
Під кривавих чобіт носаками
І під шинами “чорних марусь”1.
У передмові до поеми А. Ахматова переповідає історію її створення. Коли вона стояла в тюремній черзі, щоб віддати передачу заарештованому
Перші начерки “Реквієму” датуються 1934 р. Спочатку поетеса збиралася створити ліричний цикл, який через певний час був трансформований у поему. Найінтенсивніше вона працювала над твором в 1938-1940 pp.. після другого арешту сина й чоловіка. Після арешту М. Пуніна Ахматова залишила в передпокої його пальто як пам’ять про нього. Це пальто і нині можна побачити в Петербурзькому музеї поетеси.
Назва поеми пов’язана з першими рядками католицької заупокійної служби2, що починається слонами “Requiem acternam dona eis, Domine, /Et lux perpetua luceat eis”, що значить “Покій вічний даруй їм, Господи, / І світло вічне хай світить їм…”. Епіграф до поеми, який Ахматова взяла з вірша, написаного в 1961 p.. зосередив і задум, і пафос, і головну думку твору:
Ні, не під чужинним небозводом
Вирієм я тішила судьбу –
Я тоді була з своїм народом,
Там, де мій народ, на лихо, був.
У поемі проходить доля матері та сина, образи яких співвідносяться з євангельською символікою. Історія ніби виходить за межі часу і простору, переростаючи в загальнолюдську трагедію, набуваючи воістину космічного масштабу:
Магдалина билася, ридала,
Любий учень в горі кам’янів,
Лиш на Матір, що, німа, стояла.
Аніхто поглянути не смів.
1 “Чорна маруся” (те саме, що й “чорний ворон”) – машина для переведення арештантів.
2Композитор В. Дашкевич поклав “Реквієм” на музику.
Лев Гумільов: видатний син видатних батьків
Іноді доводиться чути, що на дітях геніїв природа відпочиває. Цю тезу повністю спростовує життя Лева Миколайовича Гумільова (1912-1992) – російського географа, тюрколога та історика-етнолога, доктора історичних і географічних наук, поета, перекладача з перської мови, видатного російського науковця, сина поетів Анни Ахматової та Миколи Гумільова. Доля була до нього безжальною. Усе своє життя він платив за те, що був сином батьків, яких радянська влада вважала своїми ворогами. Його заарештовували тричі. І навіть після таборів Лев Гумільов мусив жити в Норильську, місті за Полярним колом, оскільки йому було заборонено звідти виїжджати. Відразу після звільнення пішов добровольцем на фронт (1944). Війну закінчив у Берліні. А в 1949 р. Гумільова знову заарештували. Анна Ахматова була переконана, що перші два рази вся провина сина була в тому, що він був сином свого батька, а останній третій арешт був пов’язаний безпосередньо з нею… Цього разу його засудили до страти, яку згодом замінили на 10 років таборів. У травні 1956 р. був реабілітований через відсутність складу злочину. І, попри всі ці нелюдські випробування, Лев Гумільов зумів зберегти людську гідність і талант.
Поема має кільцеву структуру. Дві перші глави – пролог, а дві останні – епілог. Вони дещо відрізняються від основної частини поеми. Якщо основний корпус має переважно ліричне звучання, то пролог і епілог тяжіють до епосу, узагальнення. II-IV глави – це своєрідні асоціації з матерями з минулого:
I – часів стрілецького бунту, коли цар Петро І наказав стратити всіх стрільців, що виступили на стороні його сестри царівни Софії;
II – козачки, у якої “мужа вбито, син в тюрмі”;
III – нібито ремінісценція шекспірівської трагедії (це можна зіграти на сцені, але пережити – несила);
IV – голос ліричної героїні, що згадує себе веселок” насмішницею, яка ще не знає, що
…тобі судилось в житті –
Під Хрестами1, із передачею,
Дням і чергам втративши лік,
І твоєю сльозою гарячою
Новорічний скипається лід.
1 В’язниця в м. Санкт-Петербурзі.
Осокір в’язничний гойдається.
Ні шелесне, а скільки там
Безневинних доль обривається…
V і VI частини – кульмінація поеми, апофеоз страждання героїні-матері:
Сімнадцять місяців молю,
Ходжу, мов по ножах;
Та кат не відає жалю,
Ти син мій, ти мій жах!
Все йде мені наперекір,
Я не збагну ніяк.
Хто тут людина, а хто звір.
Двоногий вовкулак.
Наступні чотири частини присвячені темі пам’яті:
Надходить урочий для помину час.
Я бачу, я чую, вчуваю всіх вас:
І ту, що надсил до кватирки тяглась,
І ту, що недовго топтатиме ряст.
І ту, що легеньким волоссям – як дим –
Стріпнула: “Ходжу, як додому, сюди!”
Хотіла б згадати я всі імена.
Та віднято список, а де він – хто зна?
Широкий покровець зіткала я всім
Із бідних, у них же підслуханих слів.
Про них пам’ятатиму всюди й завжди.
Якої б мені не приспіло біди.
Поема звучить як поминальна молитва – утілення народної трагедії, це крик болю і відчаю “стомільйонного народу”, якому довелося жити в страшні часи, кому на плечі кинувся “вік-вовкулак”.
Анна Ахматова добре розуміла свою роль і значення не лише в російській, а й у світовій поезії. Вона знала, що колись їй, гнаній і невизнаній за радянської влади, ставитимуть пам’ятники. Суворим заповітом звучить у поемі бажання-веління поставити його біля в’язниці Хрести, де перебували її рідні, де вона від таких же знедолених, як сама, отримала наказ розповісти потомкам правду:
Поставте ось тут, де я триста годин Стояла – й замок не відкривсь ні один.
Ось тут, бо і в смерті спасенній боюсь Забути про гуркіт зловісних “марусь”.
Про двері, розчахнуті нагло у двір,
Про жінку, що вила, мов ранений звір.
Нехай мені з бронзових мертвих повік,
Як сльози, підталий покрапує сніг,
І голуб в’язничний туркоче в імлі,
І тихо Невою ідуть кораблі.
Поема мала гучний розголос як у СРСР так і поза його межами. Якось один зі списків ” Реквієма” потрапив за кордон, де був уперше опублікований повністю (мюнхенське витання 196.3 p.). У нарисі відомого прозаїка Б. Зайцева, надрукованому в газеті “Російська думка”, ідеться про реакцію на цю поему російського зарубіжжя: “Днями отримав з Мюнхена книжечку віршів, 23 сторінки, називається “Реквієм”… Це вірші Ахматової поема… Що й казати, довелося цій витонченій дамі з “Бродячою пса”1 випити чашу, можливо, найгіркішу з-поміж усіх нас, у ці воістину “окаянні дні” (І. Бунін). “А я ж бачив Ахматову “царськосельською веселою грішницею” і “насмішницею”, але Доля піднесла їй оцет Розп’яття. Чи ж можна було припустити тоді, у цьому “Бродячому псові”, що ця тендітна і тоненька жіночка виголосить такий крик – жіночий, материнський. крик не лише про себе, а й про всіх стражденних – дружин, матерів, наречених, узагалі про всі розіп’ятих.
Звідки ж узялася така чоловіча сила вірша, простота його, грім слів неначе й звичайних, але розкотистих лунким похоронним подзвоном, що крають людське серце й викликають захват мистецький? Воістину “томів громади важчий він”. Написано двадцять років тому. Залишиться назавжди німотний вирок звірству” (Б. Зайцев. Парим, 1964 p.).
1. Як співвідноситься епіграф до цього розділу підручника (“.”А просто співати не хочеться під дзвін тюремних ключів”) з особливостями життєвого та творчого шляху А. Ахматової?
2. Як життя і творчість А. Ахматової пов’язані з У країною? Що мав на увазі російський поет-акмеїст М. Гумільов. пишучи: “Зурочища Змієва із града, із Києва, не жінку я взяв, а чаклунку”?
3. Чим відрізняються жіночі образи в поезіях, з одного боку, символістів. а з іншого А Ахматової? Полемікою з відомим образом якого поста символіста є її рядок: “Незнайомою бути набридло..”? Як ця творча суперечка ілюструє перебіг російського літературного процесу початку XX ст.?
1Петербурзьке літературно-артистичне кафе “Бродячий пес” було улюбленим місцем зустрічей петербурзьких поетів-модерністів, художників, артистів. Там виступали зі своїми віршами Маяковський, Гумільов, Ахматова, Мандельштам та ін.
4. Чому в ліриці поетеси інтенсивно вживається антитеза, контраст, оксюморон? Відповідь проілюструйте цитатами з її творів.
5. Чому твори А. Ахматової протягом тривалого часу не друкувалися в СРСР? Як тогочасна влада ставилися до поетеси і в чому це ставлення втілювалося?
6. Якою була творча історія поеми “Реквієм”? Чому друзі Ахматової заучували фрагменти з поеми напам’ять?
7. Що означає слово “Requiem” у перекладі з латини? Як це значення пов’язане зі змістом поеми та з життям А. Ахматової за сталінського режиму?
8. Як ви розумієте вислів Б. Зайцева: “А я ж бачив Ахматову “царськосельською веселою грішницею” і “насмішницею”, але Доля піднесла їй оцет Розп’яття”? Для чого російському письменнику знадобилися ремінісценції з Біблії в оцінці творчої еволюції поетеси? Відповідь аргументуйте посиланням на текст поеми “Реквієм”.
9. Чому поема “Реквієм” названа російським прозаїком “вироком звірству”?
10. Як була відзначена творчість поетеси за кордоном? А яким було ставлення до неї в СРСР (з одного боку – влади, з іншого народу)? Чи можна до цієї ситуації застосувати вислів “немає пророка у своїй Вітчизні”? Відповідь аргументуйте.
11. Чи згодні ви з твердженням російського поста О. Мандельштама, що Анна Ахматова стала “одним із символів величі Росії”? Чому?
Тестові завдання
12. Підготуйте мультимедійні презентації “Ахматова і Україна” або “Над почесті, над юність, над свободу я ставлю Музу, гостю палахку”.
13. Напишіть узагальнююче есе “Золоті голоси “срібної доби”” про творчість представників “срібної доби” російської поезії.
14. Виконайте тестові завдання.
1. Анна Ахматова відіграла значну роль у становленні російського
А футуризму В акмеїзму
Б імажинізму Г символізму
2. Свою особисту трагедію як суголосну трагедії всенародній
А. Ахматова найяскравіше втілила у творі
А “Чотки” В “Реквієм”
Б “Молитва” Г “Вечір”
3. “Срібна доба* російської поезії охоплює А другу половину XIX – початок XX ст.
Б кінець XIX – початок XX ст.
В кінець XIX – першу половину XX ст.
Г останню третину XIX – першу третину XX ст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)