Рей Бредбері, Ернест Хемінгуей і машина до Кіліманджаро
В силу властивого манері Р. Бредбері певного типу інтертекстуальності1 тлумачення деяких його творів вимагає застосування відповідних методів дослідження з актуалізацією також компаративних і герменевтичних прийомів. Саме до таких творів належить оповідання “Машина до Кіліманджаро”, висвітлення якого в ракурсі “Ернест Хемінгуей очима Рея Бредбері” здійснюємо вперше. Метою нашої розвідки, в такий спосіб, стає виявлення своєрідності бачення Реєм Бредбері постаті Ернеста Хемінгуея та, зокрема, смерті останнього. Одним з основних
Обраний шанувальниками Е. Хемінгуея з їх числа, головний герой бредберівського твору вирушає до містечка Кетчум, поблизу якого знаходиться могила знаменитого письменника. Придбавши для цієї подорожі вантажівку на зразок тих, що використовують на сафарі (пригадаймо оповідання Е. Хемінгуея “Недовге щастя Френсіса Макомбера”), та “заправивши” її читацькою любов’ю й пам’яттю про Е. Хемінгуея, герой переконаний, що коли “не буде помічати” цієї могили, то її й не стане,
Мотивує вчинки героя його ідея (вона ж одна з основних у творі) “правильної і неправильної могили” (“вчасної і невчасної смерті”), сенс якої полягає в тому, що кінець людини може і мав би бути таким, якого вона заслуговує або хоче сама; не вимушеним обставинами (співбесідник героя інтерпретує цю ідею в запитаннях до нього: “По-вашому, для всіх нас на шляху є різні могили, чи не так? І коли ми могли б побачити все своє життя від початку до кінця, кожен обрав би собі яка краще? … У кінці озирнешся і скажеш: чорт забирай, ось він був, підхожий рік і підхоже місце – не інший, на яке воно прийшлось, і не інше місце, а от тільки тоді і тільки там треба було помирати. Так, чи що?”.
Колишнє величне й саме схоже на пригодницький роман життя геніального Е. Хемінгуея в рік його самогубства, 1961, вже скидалося швидше на важке для старого, втомленого і хворого письменника існування, яке він, власне, сам і обірвав.
Герой студійованого оповідання (він же виразник ідей Р. Бредбері, називає Е. Хемінгуея “Батьком”) пропонує старому класику вирушити з ним на вантажівці в довгу путь до 1954 року, коли той отримав Нобелівську премію й був у розквіті сил (прикметно, що безпосередньо ім’я Е. Хемінгуея чи події його життя, крім, звісно, самогубства, у творі не називаються, – їх має пригадати читач, упізнавши в бідному старому автора “Фієсти”). Саме в тому часі, в Африці, Е. Хемінгуей може залишитись назавжди, на що й погоджується. В постульованій героєм Р. Бредбері ідеї “вчасної смерті” легко впізнаємо (художньо переосмислені) погляди на життя і смерть самого Е. Хемінгуея, який, за спогадами його брата Лестера, був переконаний, що “…краще померти в щасливий період юності, піти з життя в сяєві світла, аніж помирати старим, зношеним і з розвіяними ілюзіями…”.
Цікаво, що, готуючись до подорожі в минуле, герой оповідання (яке можна віднести до побутової фантастики) відвідує ті ж місця й країни, де свого часу бував Е. Хемінгуей: Кубу, Іспанію, Африку.
По суті, Р. Бредбері інверсує традиційний у літературі мотив здобування героєм – зокрема, через певну угоду (приклад тут – фаустіанська лінія), – продовженого (або необмеженого) життєвого часу. Цінним при цьому визнається вже не просте існування, але активне, повноцінне життя людини, коли вона велична в своїй творчості й відчуває пульс життя (вочевидь, постать Е. Хемінгуея для твору з таким ідейним навантаженням обрано не випадково).
Символічно також, що “заправлена” творчою уявою й пам’яттю “Машина Часу” мчить героя з письменником саме до гірського масиву Кіліманджаро, майже біля вершини західного піка якого, як про це у “Снігах Кіліманджаро” пише Е. Хемінгуей, “…лежить висохлий замерзлий труп леопарда. Що знадобилося леопарду пата’
Саме до цієї білосніжної вершини (прикметна її назва на мові місцевого племені: “Дім Бога”) прямує в передсмертному маренні хворий письменник Гаррі зі “Снігів Кіліманджаро”, образ якого в певному розумінні близький самому Е. Хемінгуею. У творі Р. Бредбері автор “Свята, яке завжди з тобою”, погоджуючись на подорож у минуле, говорить про цю гору Кіліманджаро. Більш того, ніби відтворюючи в пам’яті ситуацію з власного оповідання, старий запитує героя Р. Бредбері, чи не стане “десь на півдорозі” його машина літаком, а сам герой – пілотом; коли ж “Машина Часу” набирає швидкість, старий письменник каже: “їй-богу… знаєте, мені здається… ми летимо?” .
Коли пригадати, що Гаррі марить, що за ним прилетів літак, який несе його на гору, то зближення Реєм Бредбері в оповіданні образу героя “Снігів Кіліманджаро” і постаті Е. Хемінгуея стане очевидним (адже у творі фантаста за хворим, фізично й психічно розбитим Е. Хемінгуеєм також приїздить людина, щоб забрати його до “Дому Бога”; розкладаючу мозок психічну недугу старого митця Рей Бредбері порівнює відповідно з аналогічною – фізичною – дією на організм Гаррі гангрени ноги; продуктивне в контексті нашої бесіди й зауваження про те, що Гаррі, “…по суті, помирає задовго до поїздки до Африки”, – так само в минулому для “Е. Хемінгуея 1961 року” залишається його “справжнє” життя, і герой Рея Бредбері везе до Африки тільки “тінь” колишнього титана).
Адекватне трактування оповідання “Машина до Кіліманджаро”, як переконує наведений аналіз, можливе лише за умови звернення до постаті Е. Хемінгуея та його творчості, зокрема оповідання “Сніги Кіліманджаро”. Своєрідність обраного Реєм Бредбері мистецького підходу сприяє виникненню тут (досить популярної в літературі другої половини XX ст.) ситуації “книга (та її автор) у книзі”, що подібне моделювання художнього світу зустрічаємо і в інших творах класика американської фантастики (наприклад, у “Вигнанцях”, “Ешері ІІ” тощо). Тема рецепції образів митців у творчості Р. Бредбері на сьогодні залишається відкритою, позаяк її розроблення, вірогідно, помітно доповнило б результати наявних досліджень доробку письменника (і пропонована студія “Машини до Кіліманджаро” підтверджує останнє).