Рецензія на оповідання Л. С. Петрушевской “Удар грому”
Л. Петрушевская – одна із самих яскравих письменниць кінця XX століття. Її оповідання довго не публікували, знаходячи різні прийменники для численних відмов. Але справжній художник однаково рано або пізно знайде дорогу до серць і розумів своїх читачів. Саме тому зараз оповідання Петрушевской не сходять зі сторінок журналів. Уже вийшли окремі видання її добутків. Усе більше й більше з’являється шанувальників творчості Петрушевской.
Сучасна критика називає її оповідання “прозою нової хвилі”, тому що в них є композиційна й стилістична
Чим же цікаві її добутки? Теми для своїх оповідань автор бере з низки повсякденних подій. Письменниця показує мир, далекий від благополучних квартир і офіційних приймалень. Її герої – непомітним, замученим побутом люди, що тихо страждають у своїх непривабливих дворах і комунальних квартирах. Письменниця показує нескладне життя, у якій відсутній який-небудь
Звичні для кожного читача картини не заважають авторові піднімати й вирішувати серйозні моральні проблеми. Петрушевская пише невеликі по обсязі оповідання, що займають дві-три сторінки. Вони настільки незвичайні, що після першого прочитання можуть викликати здивування: про що ж все-таки Мова йде?
Таке питання виникло й у мене після прочитання оповідання “Удар грому”. Сама назва концентрує наша увага на одному моменті. Втручання в розмову третьої особи, мабуть, по паралельному телефоні, було сприйнято героїнею як удар грому й поклало кінець не тільки черговому телефонному спілкуванню, але й взагалі знайомству. От, властиво, і весь сюжет, що начебто застиг на своїй кульмінаційній крапці. Однак попутно з’ясовується маса подробиць, що становлять передісторію й характеризують загальну картину дії
Виходить, що суміжні обставини впливають на наше розуміння, що відбувається в набагато більшому ступені, чим епізод, оказавшийся в центрі уваги. Як би побіжно ми довідаємося про восьмирічні відносини діючих осіб – якогось Зубова і його приятельки Марини. Нам стають ясні їхнє сімейне життя й службове становище
Але композиційно всі ці відомості даються як додатковий матеріал до хвилинної ситуації телефонної розмови. Не розгортаючи, а звертаючи подію, Петрушевская виділяє в ньому як би несуттєвий епізод – телефонна розмова. Але деталі, що домальовують ситуацію, створюють відчуття повноти життя
По жанрі оповідання письменниці нагадують мініатюри, етюди, замальовки, але сама Петрушевская наполягає на тому, що це оповідання, які не можна назвати короткими, якщо задуматися над глибиною їхньої проблематики й обсягом життєвого матеріалу. Згорнутість сюжету, на мій погляд, говорить про величезну напругу щиросердечних сил автора. Та і як можна залишатися спокійними, коли мова йде про самітність серед людей, про бесприютности, невпорядкованості людських доль, про драматичний стеченьиях обставин, що ламають устояний порядок життя. Л. Петрушевская, як і її великий попередник А. Чехов, бачить і зображує трагізм дріб’язків, що гнітить владу повсякденності, непросвітлену надією, що спотворює свідомість людини. Говорячи про нещастя героїв, письменниця як би стримує свої почуття
У цьому легко переконатися, проаналізувавши стилістику її оповідань. У прозі Петрушевской перетинаються дві мови – протокольно-канцелярський і розмовно-побутовий. Вони утворять усне мовлення, небагато кутасту, іноді алогічну, але точно відтворюючий абсурд, що став законом життя. Автор говорить путанно й дивно, з одного боку, прикриваючись канцеляризмами (“труднощі фінансового й житлового характеру”, “з дозволу керівництва”, “черговий прихід”), з іншого боку – упадаючи в смішні безглуздості розмовної
(1 votes, average: 5.00 out of 5)