Реалізм і “пізній романтизм” у поезії середини XIX ст. – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст
ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ середини – другої половини XIX ст.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст.
Реалізм і “пізній романтизм” у поезії середини XIX ст.
У літературі середини XIX ст. усе більшої сили набирав реалізм. Саме тоді ступили на літературну стезю або перебували на вершині творчого злету Стендаль, Бальзак, Діккенс, Достоєвський, Толстой, які були справжніми “володарями дум” своєї доби. Усі вони – творці передовсім великих епічних полотен: романів, епопей.
Що
Картина провідних шляхів розвитку поезії середини XIX ст. буде неповною, якщо не згадати про романтичну лірику. Це був період “пізнього романтизму”, до якого належить
Російський пізній романтик Федір Тютчєв змальовував трагізм людського життя на тлі універсальності буття Всесвіту й природи. Його ліриці притаманна глибока філософічність. Зокрема, він розробляв тему
Самотності людини у світі й принципової неспроможності людей зрозуміти одне одного. “Як серцю висловить себе? Як іншому збагнуть тебе?” – ставить поет риторичне запитання в одній зі своїх програмових поезій із показовою назвою “Silentium” (дослівно з латини – “Мовчання”). Поет порушив проблему відчуження й самотності людини у світі – одну з основних у літературі XX ст.