Рання творчість А. Н. Толстого
Олексій Миколайович Толстой (1883 -1945) у ранній період Творчості створював колоритні картини з життя поміщицького Заволжя, добре відомого йому по власних враженнях. Багато персонажів були легко пізнавані, а сцени з життя передані з фотографічною точністю. Успіх “Заволзького циклу” (“Мишука Налимов”, “Петушок”, “Огій Коровин”) і романи, що примикають до нього, “Диваки”, “Кульгавий пан” – відразу змусили забути перші, далекі від досконалості досвіди письменника в поезії (сб. “Лірика”, 1907). Після “Заволжя”
Але НЕП у Росії газета розглядала як переддень настання демократії на батьківщині на західний манер. Однак на ділі газета підтримувала більшовиків, що виводять країну з розрухи. Реакційні емігранти настійно радили письменникові не друкуватися в даній газеті, діяльність якої була спрямована на підтримку “червоної Росії”. 14 квітня 1922 року Толстої опублікував “Відкритий лист Н. В. Чайковському” (лідерові реакціонерів). Це чудовий документ вітчизняної суспільної думки 20 – х років, що виражає патріотизм російської людини, що приняли революцію й бажає всю енергію й талант віддати улюбленій батьківщині. Листом Толстої остаточно відрізав себе від еміграції. Газета”Вісті” передрукувала на своїх сторінках статтю письменника. З весни 1922 року Толстої починає редагувати літературний додаток до “Напередодні”, де друкуються добутки К. Федіна, Вс. Іванова, М. Булгакова, В. Катаєва, С. Єсеніна. Це допомогло закордонному читачеві зрозуміти процеси, що відбуваються в більшовицькій Росії. Товстої не відразу прийшов до таких переконань. На нього велике враження зробили революція в Німеччині й жорстокій розправі над учасниками, розстріл її лідерів у січні 1919 року. У цей же період там почав зароджуватися фашизм. Вернувшись у Росію в серпні 1923 року, Толстой говорить пророчі слова, підтвердження яких не змусило себе довго чекати. Але, на жаль, мир не “чув” пророка. “Фашизм, про яке кожного приїжджаючого з більшою цікавістю розпитують у Росії,- явище, що логічно випливає з останньої війни… Німецький фашизм лютий, мстивий і реакційний. Він не простить Руру, Сілезії й колоній… Зараз німцям, настроєним фашистски, нема чого більше втрачати – вони страшні”. Погроза фашистської диктатури знайшла своє відбиття в статтях письменника: “Кілька слів перед від’їздом”, “Завдання літератури” і в умовно – алегоричній формі роману “Аелита”, написаному в 1922 році в Берліні. У роки емігрантських скитаний Толстим написане “Дитинство Микити” і перша частина трилогії “Ходіння по борошнах”. Бачачи, що весь народ пішов за більшовиками, художник об’єднався зі своїм народом. У світлі цього сказаного стає зрозумілим, чому Толстой пише із презирством про білоемігрантів, що претендують на “звання” національної еліти. Оповідання “Рукопис, знайдене під ліжком” Толстої вважав однієї із центральних речей, написаних за рубежем. Його герой Олександр Епанчин – нащадок стародавнього дворянського роду – усе далі й далі відходить від інтересів батьківщини, пориває духовно з народом, перетворюючись у захребетника. Еміграція для нього – логічне завершення шляху, ні про яку драму тут і мовлення не йде. У своїй сповіді Епанчин доходить до маразму. Всіх людей уважає “сволотами”, “сумовитим дурачьем”, а Росію – “нужником”. Після повернення в Росію Толстої друкує емігрантську повість “Пригоди Невзорова, або Ибикус”, де дана не тільки Історія трагікомічних метань певного різновиду “маленької людини”, але й калейдоскопически мінливі картини московських кафе, петербурзьких окраїн, вокзальної штовханини Курська, Одеси, Константинополя. У центрі повести – незначна особа – конторник Семен Непоглядів, що персоніфікує сірість і безликість. Він починає міняти вигляд і прізвища, але разюче постійним залишається його міщанське нутро. Від добутку до добутку росте майстерність письменника, що став згодом одним з найвизначніших класиків XX століття
(2 votes, average: 4.50 out of 5)