Багатогранний талант М. Рильського виявився передовсім у поезії. Дуже рано проявився у нього потяг до літературної творчості. Цьому сприяло і навколишнє оточення (хлопчик зростав у прогресивному культурно-мистецькому оточенні, де шанувалися рідна мова й культура, музика й поезія), і мальовниче село Романівка, де жив майбутній великий поет. Тут він почав пізнавати світ як “таємничу, ледве розкриту книгу”. Різні грані цього світу – “стоголосе поле”, “біла гречка”, “вітер кучерявий”, “садок, що біліє цвітом і тихо ронить
пелюстки”, цвітіння бузку, гудіння “веселих бджіл” – потім природно увійдуть у вірші поета і нададуть їм виразного національного колориту. Перші віршовані рядки Рильський написав уже в семилітньому віці. А перша збірка поезій “На білих островах” вийшла, коли авторові було п’ятнадцять років. Ліричний герой поета-гімназиста прагне знайти правдивий шлях у житті, плекає неясні надії осягнути бажану мету. Душу його бентежить нещасливе кохання, неясність перспектив, невдоволення життям. І все ж у ранніх поезіях Рильського брало гору здорове начало (“Дівчина”, “Як ти, весела”, “Гей,
ударило в струни браття”, “Ще не всі проспівав я пісні…”). Головний мотив у них – бадьорий, життєствердний. Автор малює реалістичні картини природи. Привертає увагу вірш “Пісня”, присвячений композиторові М. Лисенку. Поет співчуває женцям, які від тяжкої праці “потом вкрились”, просить жайворонка розважити “людську тугу” дзвінкими піснями. Поет стверджує, що митець своєю творчістю має служити трудящим. Понад півтораста віршів склали другу книжку Рильського “Під осінніми зорями” (1918). Природа рідного краю – головний образ поезій цієї книжки. Є тут ще незрілі, наслідувальні вірші, але є й справжні поетичні шедеври, які хвилюють нас і понині: На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули, Замовкло поле стоголосе В обіймах золотої мли. Світлими почуттями живе ліричний герой мініатюри “Поле чорніє. Проходять хмари…” Серце його відсвічує радістю: настала весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, що він любить життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім питаннями (“Де вас подіти, зелені надії?”). Хіба ж можна байдуже споглядати весняну красу рідного краю? Тому й вириваються з грудей слова натхненої любові: “Земле! Як тепло нам із тобою!” Поезія з її прозорими тонами й барвами сповнює серце читача радістю життя. У поезії “Яблука доспіли…” все дихає щедрістю благодатної української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю людських почуттів, коли навіть розлука з коханою сприймається як закономірний розвиток життя в усій його повноті. Всього 12 рядків, а перед нами ніби відкривається простір прибраного осіннього поля і безкрайнього неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі. Образ достиглих яблук уособлює мудрість і спокій душі героя під час розставання. Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить. Погляди М. Рильського на завдання поета і поезії відтворені у збірках “Де сходяться дороги” і “Гомін та відгомін”. Вони засвідчили, що митець починає заперечувати вічність і незмінність естетичних законів. Лиш дурневі здається, що ті самі цвітуть квітки і що те саме небо на землю плеще голубе вино. У поезії “Човен” він закликає митців вивчати життя, гостро ловити “зміни днів і літ”, відкидати дрібниш, щоб потім збирати “пишну золоту пшеницю великих дум і постатей ясних”. Отже, уже першими своїми творами М. Рильський владно заявив, що в українську літературу прийшов поет, який має свій чудовий, неповторний голос. Замислено-сердечний лірик, він поринає у світ краси, природи, любові. “Краса і думка – дві сестри-близнята”, – стверджує М. Рильський. Ранні поезії М. Рильського – це ліричні шедеври, в яких відбито глибину і щирість почуттів, вишуканість вислову, сміливе переосмислення класичних мотивів, тем, героїв, розкрито багатий внутрішній світ ліричного героя.
