Пушкін: жанрова своєрідність і образ ліричного героя
Культ дружби зародився в Пушкіна ще в Ліцеї. Протягом життя поета подання про це почуття мінялося, розвивалося, доповнювалося. У вірші “Бенкетуючі студенти” (1814) дружба для Пушкіна – щасливий сполучник вільності, радості. Друзів поєднує безтурботний настрій. Вірш відбив уміння поета життєрадісно сприймати мир, радуватися життю, тобто в ньому відбилися “анакриотические мотиви”. Але, крім того, у вірші дуже сильні філософські мотиви, рішення теми життя й смерті
Пізніше поет дуже важко переживав невдачу повстання декабристів,
Ідея написання вірша “У глибині сибірських руд…” полягала в підтримці друзів-декабристів, які були відправлені в сибірське посилання. Пушкіна піднімає їхній дух, підтримує в них надію як людина, що залишилася на волі, але вірний їхній справі. Він говорить декабристам, що їхня справа не загинула, на волі залишилися їхні брати. Поет переконаний, що самодержавство впаде, що воля восторжествує
Вірш
У вірші “19 жовтня” Пушкіна надихає глибоке переживання за долі друзів. Добуток написаний у жанрі дружнього послання. У ньому Пушкін роздумує про особисті долі друзів по ліцеї. Ці роздуми нерозривно пов’язані з міркуваннями про історичні події, свідками яких вони були. Основною темою добутку є думка Пушкіна, що дружба – це велика сила: “Друзі мої, прекрасний наш сполучник!”
Любовна лірика Пушкіна також перетерпіла певну еволюцію. Краса жінки для поета – “святиня”, любов для нього – почуття піднесене, світле, ідеальне. Пушкіна описує різні відтінки любові й почуття, з нею зв’язані: радість, смуток, сум, зневіра, ревнощі. Але для всіх віршів Пушкіна про любов характерні гуманізм і повага до особистості жінки. Це відчувається й у вірші “Я вас любив…”, де любов ліричного героя безнадійна й безмовна. Але, проте, він бажає свій коханій щастя з іншим: “Як дай вам бог улюбленої бути іншим”.
Якщо в Ліцеї любов з’являється поетові як, що одухотворяє страждання (“Співак”, “До Морфею”, “”Бажання): “Мені дорого любові моєї мученье – Пускай умру, але нехай умру люблячи!”, те вже в період південного посилання любов для нього – злиття зі стихією життя, природи, джерело натхнення (“Рідіє хмар летуча гряда”, “Ніч”).
Любовна лірика Пушкіна, відбиваючи складні перипетії його життя, здобуває високу щирість і задушевність. Вірш “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье” – гімн красі й любові. Любов не тільки збагачує, але й перетворює людини. Це “дивовижне мгновенье” – стихія людського серця. Любов виявляється не вбитої ні томленьями “сумуй безнадійною”, ні “тривогою шумної суєти”. Вона воскреє, і мгновенье виявляється сильніше, ніж роки:
И серце б’ється в упоенье,
И для нього воскресли знову
И божество, і вдохновенье,
И життя, і сльози, і любов
Явище “генія чистої краси” вселило поетові й замилування ідеалом, і захват любов’ю, і прояснене натхнення. Без любові немає життя, божества й натхнення
Смуток, розлука, страждання, безнадійність супроводжують найкращим любовним віршам Пушкіна, що достигли вершин сердечності й поетичності: “Не співай, красуня, при мені…”, “Я вас любив”, “На пагорбах Грузії…”, “Що в імені тобі моєму?..”, “Прощання”. Ці вірші чарують переливами справді людських почуттів – безмовних і безнадійних, відкинутих, взаємних і торжествуючих, але завжди безмірно ніжних і чистих. Кожним своїм віршем про любов Пушкін як би говорить, що любов, навіть безмовна, нерозділена, – величезне щастя, що облагороджує людину.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)