ПУЛЬЧІ, Луїджі
(1432 – 1484)
ПУЛЬЧІ, Луїджі (Pulci, Luigi – 15.08.1432, Флоренція – листопад 1484, Падуя) – італійський поет.
Його батько був купцем гвельфської орієнтації і належав до партії гвельфів. Пульчі – нащадок старовинного роду, ще замолоду був близький до кола герцога Л. Медічі, прозваного Пишним за його пристрасть до розкоші та красних мистецтв. Герцог очолював гурток поетів і сам писав непогані вірші. Пульчі служив при дворі Медічі дипломатом, відвідував з дипломатичними дорученнями різні міста Італії, призвичаївся до мандрівного життя та пригод.
У XV ст. в Італії була популярною рицарська поема, у якій переспівувалися сюжети французького епосу та провансальських романів про рицарів Круглого столу. Пульчі пародіював рицарську поему, хоча водночас зберігав її ліричну чарівність. Його поетичним дебютом став “Тур-нір” (“Giostra”, 1469), у якому Пульчі вихваляв свого покровителя герцога.
Але вже наступна поема
Працею всього життя Пульчі стала поема “Великий Моргайте”(“II Morgante Maggiore”), назву якої дослідники пов’язують з історією її створення. Поема була задумана у 1461 p., вперше видана у 1478 р. – щоправда, не повністю (тільки 23 пісні, це видання не збереглося), а у 1483 р вийшла друком у повному обсязі (28 пісень) і отримала назву “Великий Моргайте”, на відміну від першого, дещо меншого за обсягом видання. Але навіть якби усіх цих перипетій у творчій історії поеми не було, її назва однаково видавалася б цілком природною, адже головним героєм твору є простакуватий велетень Моргайте, котрий живе серед дрімучих хащів, у замку, побудованому з каміння, гілок і землі, але через примху долі став зброєносцем уславленого рицаря Роланда. Моргайте приймає християнство, цивілізується у рицарському середовищі, але однаково не може відмовитися від своїх колишніх звичок їсти за трьох і напиватися до нестями. В образі Моргайте виявляється головна риса героїко-комічної поеми Пульчі – її життєлюбність і веселість.
Сюжет поеми “Великий Моргайте”, як припускають дослідники, є варіантом італійських фольклорних переспівів “Пісні про Роланда”; у творі Пульчі діють король Карл Великий, його пери Роланд і Ганелон, рицар Олів’є, сарацинський король Марсілій. Але поряд із ними фігурують і персонажі італійських народних оповідок: рицар Ринальдо зі своїм другом Річардетто, комічні чорти Астаротте і Фарфарелло. Одним із важливих образів є Маргутте, напіввелетень, котрий заприязнився з Моргайте. Головні події мають авантюрний характер: феодальні чвари, придворні інтриги, рицарські мандри, поєдинки, кінні перегони, іноді – фантастичні перетворення (чорти Астаротте і Фарфарелло перетворюються на коней, осідлавши яких, поспішають до поля битви Ринальдо і Річардетто). Перипетій, пов’язаних із коханням, майже немає, як і у “Пісні про Роланда”. Останні розділи поеми набувають епічного розмаху – героїчна битва у Ронсевальському міжгір’ї, загибель Роланда, потім – перемога короля Карла Великого, страта зрадника Ганелона і сарацинського короля Марсілія. Героїко-комічна поема П. має страшну, майже трагічну розв’язку. Але річ у тім, що всі події не мають серйозного забарвлення, вони відтворюються в ігровому плані, внаслідок чого трагічне постає у комічному світлі, героїчне виглядає наївним, хоча й зворушливим. Саме в такому річищі описана загибель шляхетного Роланда. Окинувши оком поле Ронсевальської битви, вкрите мертвими тілами, Роланд передусім відчуває себе ніяково через те, що він іще не загинув. Він вигукує: “Біда усім, хто житиме не в пору, // Як я оце живу життям невчасним”. Велетень Моргайте гине ще перед Ронсевальською битвою, і його смерть подана у блазенському ракурсі: велетень віддає Богу душу, бо його вкусила маленька креветка. Втім, “найкарнавальнішою” можна назвати сцену смерті Маргутте, котрий після добрячої пиятики помер, тріснувши від реготу (його розсмішила мавпа, яка намагалася взути вкрадені у нього чоботи).
Образ Маргутте вважається творчою знахідкою Пульчі, з ним пов’язаний антиклерикальний пафос авантюрної поеми: Маргутте обговорює зі своїм приятелем Моргайте проблеми віри. Моргайте навпростець питається у свого друга, у кого той вірить: “У Христа чи в Аполлона?” Маргутте розповідає про себе з чарівною щирістю. Виявляється, його мати – черниця-грекиня, батько – священик. Якось під час бійки Маргутте порішив власного батька, навіть не знаючи, кого вбиває. У церкві Маргутте зазвичай займається крадіжками, він не розрізняє понять “твоє” і “моє”, адже, “по суті, все – Боже”. Він ладен вірити усім богам, але його бог той, що понад усіма, – це “добре вино, і хай живуть усі ті, хто вірить цьому богові”. Магомета Маргутте відкидає, тому що Магомет забороняє пити вино. У гротескному образі напіввелетня Маргутте цинізм, гультяйство, безбожність поєднуються із вільнодумством і незалежністю розуму. До того ж, цей вільнодумець здатний на дружнє співчуття, він веселий і дотепний. Важлива деталь: Маргутте, за авторським задумом, колись оспівав зруйнування Трої, двобій Гектора й Ахілла.
У поемі про велетня Морганте вельми прикметним є також образ автора-оповідача, у манері розповіді відчувається іронія Пульчі. Автор глибоко ерудований: він постійно звертається до античних творів, цитує висловлювання відомих історичних героїв тощо. У поемі “Великий Моргайте” “все простонародне: дія, пристрасті, мова” (Де Санктіс). Імена персонажів, географічні назви зумисне забарвлені італійським колоритом (Роланд – Орландо, Ганелон – Гано, Олів’є – Улів’єрі, Ронсеваль – Рончісвале), автор широко застосовує просторічні слова, діалектизми. У стилі поєднуються грубуватий гумор і витончена дотепність. Поема написана октавою, у цьому Пульчі наслідує Дж. Боккаччо, котрий написав октавами свою фривольну поему “Ф’єзоланські німфи”. Октава Пульчі вирізняється художньою довершеністю, саме вона надихнула його послідовників: Л. Аріосто написав цією строфою свою знамениту поему “Шалений Роланд”, послуговувався октавою і Т. Тассо, вплив Пульчі, безперечно, помітний і в написаній октавами героїко-комічній поемі Дж. Леопарді. Можливо також, що октава П. слугувала джерелом натхнення для Дж. Н. Г. Байрона, котрий написав цією строфою свої іронічні поеми “Дон Жуан”, “Беп-по”, “Видіння суду”.
Загальновизнаним є вплив Пульчі на всю ренесансну літературу, особливо на книгу Ф. Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”, у якій виразно простежується схожість цинічного вільнодумця Маргутте з Панургом. Відлуння поеми П. відчуваються й у творчості М. де Сервантеса.
І. Полуяхтова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)