Провідні мотиви творчості Дж. Байрона
…Ми родимось на те, щоб нам умерти…
Нелюбо весну нам вітрами поминать.
Коли б родились знов, знов смерті треба ждать.
Подякуймо ж богам за наші дні хороші…
Дж. Байрон
Ці невмирущі рядки належать перу видатного англійського поета Джорджа Ноела Гордона Байрона.
Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської і світової літератури як найбільш впливового виразника романтичного світогляду. У його “Щоденниках і листах” висловлено чимало міркувань про
А мотиви творчості англійського митця змінювались зі зміною його поглядів протягом усього життя.
Витоки літературних поглядів юного Байрона слід шукати в етичних і естетичних поглядах віку Просвітництва. Але цікавився він і зразками ліричної, епічної та драматичної творчості античних авторів, а в останні роки
Літературні погляди молодого поета цілковито виявились у юнацькій збірці “Години дозвілля”. Вірші, що увійшли до цієї збірки, були наслідувальними. Мотиви вольнодумства вимальовувалися розпливчасто, а роздуми про швидкоплинність дружби і кохання – меланхолійно. Найбільш типовими для цієї збірки стали спогади про дитинство. А перша сатирична поема “Англійські барди і шотландські спостерігачі” не свідчила про оригінальність поглядів щодо призначення мистецтва і митця.
Але позиція молодого Байрона щодо цієї теми зберігається і в більш пізні періоди його творчості. Усе своє життя він дотримувався класицистичної теорії мистецтва і розуміння завдань поета.
Деякі ранні твори поета було видано лише після його смерті. Серед них сатира “Прокляття Мінерви”, в якій поет водночас звинувачував тих, хто грабував народ Греції, і прославляв античні шедеври священного храму в Афінах.
Отже, високі громадянські і політичні мотиви властиві навіть ранній творчості Байрона. І лише поема “Паломництво Чайльд Гарольда” стала новим етапом у творчості Байрона. Адже в ній через внутрішній світ персонажа й автора розкриваються і героїка давніх та нових часів, і трагічні проблеми сучасності.
Дотримуючись “високого” стилю, віддаючи перевагу абстрактним і піднесеним образам, Байрон надає своїй поемі такого особисто-пристрасного тону, що доля особистості почала розглядатись як частина всесвітнього процесу. Тож поему “Паломництво Чайльд Гарольда” можна розглядати як новий художній порух епохи класицизму.
Лірика зрілого поета набула характеру сповіді, а у східних поемах вилилась у тугу поета, у його обурення проти лицемірства та тупості, які в епоху реакції принижували гідність людини.
Ворожнеча зі світом героїв східних ноем Байрона набула нового філософського осмислення у швейцарській драмі “Манфред”. Трагедія графа Манфреда викликана не стільки зіткненням із людьми, яких він зневажає, не стільки крахом кохання, скільки тим, що сам він не витримує власного морального суду. Трагічними для нього стають не обставини, які оточують, а його власні почуття.
Але найбільш плідним став “Італійський” період творчості Байрона. Він вражає нас патетикою четвертої пісні “Чайльд Гарольда”, “Одами до Венеції”, “Скаргами Тассо”, бешкетними пародійними октавами “Бешю” і “Дон-Жуана”, урочистими терцинами “Пророцтва Данте” і невимушеністю ліричних віршів, класицистичними трагедіями і романтичними містеріями, віршованою повістю “Острів”, прозовими трактатами.
Певно, це був період свідомих пошуків, націлених на остаточне вирішення питання про призначення поета у сучасному світі:
Чого ми хочемо від слави? Щоб сповнить
Листок непевного паперу, мудра хіть!
Силкуємось зійти в жару, в самообмані
На гору, хоч її вершина й у тумані.
Про се поет свою півношницю-свічу
Знай палить, і герой вбиває досхочу,
Як же потліє все,- мов на одну досаду,
Зістанеться ім’я…
Герої Байрона мають відбиток душевної величі, самовідданості і внутрішньої складності, властивих прославленим персонажам Шекспіра. Навіть у класицистичній за своїми засобами сатири “Бронзовий вік” Байрон зображує могутній і сповнений протиріч образ Наполеона, близький великим злодіям і честолюбцям шекспірівських трагедій.
Саме в “Дон-Жуані” Байрон виступає суддею моралі і суспільних відносин, виражає своє уявлення про батьківщину, “тюремщицю народів”, “напівпедантичну-напівкомерційну” країну, правлячі кола якої силяться надати своїй користолюбній політиці високого морального та релігійного значення.
Я думаю, що все розмаїття творчості Байрона відбиває його прагнення до гармонійного і прекрасного ідеалу мислителів минулого. Але дійсність, у якій жив поет, не могла стати підгрунтям для пошуків подібного ідеалу ні в житті, ні в мистецтві. Тому відчуття нездійснених пошуків і стали причиною дисгармонії як у світобаченні Байрона, так і в протиріччях мотивів його творчості.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)