Прототипи образів головних героїв у повісті О. Назарука “Роксоляна” М. КОЦЮБИНСЬКИЙ, О. НАЗАРУК, В. ДРОЗД
З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ
М. КОЦЮБИНСЬКИЙ, О. НАЗАРУК, В. ДРОЗД
Прототипи образів головних героїв у повісті О. Назарука “Роксоляна”
Основою для створення будь-якого літературного твору завжди є реальне життя: реальні факти, події, люди.
Іноді доля висуває на перший план особистостей настільки яскравих, що вони століттями надихають митців на створення їх художніх образів. Так сталося з особами, які силою художньої уяви та опори на історичний факт перетворилися на головних героїв повісті про видатну жінку світу – Роксолану.
Прототип
Роксолана (Лісовська Анастасія Гаврилівна; 1505-1561 pp.) – дружина турецького султана Сулеймана І, дочка священика з м. Рогатина (Галичина). 1520 р. полонена кримськими татарами, потрапила до султанського гарему. Як Сулейманова дружина, мала великий вплив на чоловіка й турецьку політику. Подбала посадити на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанка-мати.
В Османській імперії правовий статус жінки був найнижчим у всьому мусульманському світі, але наперекір всьому Анастасія
Роксолана займалася будівництвом храмів, реконструкцією архітектурних споруд і водогонів, брала участь у воєнних походах нарівні з чоловіком, домоглася від Сулеймана обіцянки, що він ніколи не рушить в Україну воєнним походом, й протягом кількох десятиліть стримувала вторгнення орд турецьких яничарів на землю батьків, переносила на Схід українські традиції. В українському дусі Роксолана хотіла виховати й своїх дітей, мріяла про те, щоб вони у своєму життя керувалися українськими чеснотами.
Історики приписують їй холоднокровну передбачуваність подій, вміння прораховувати кожен свій крок і дії супротивників. Хитрістю знищила першого сина султана, розправлялася з тими, хто хотів зруйнувати її владу чи позбавити прихильності султана.
Коли Роксолана втратила з роками свою привабливість, слуги Сулеймана при везли до його гарему молоду красуню. Роксолана не дала згоди на її проживання в палацах свого чоловіка, бо в Україні “один муж, одна дружина і на все життя”.
Сулейман погодився з Ель Хуррем (Роксоланою) і залишився вірним їй до кінця своїх днів.
Перебуваючи в Єгипті, ведучи розмову з євреями, вона переконалася в тому, що в кожного народу є свої святині. А після, звертаючись до сина, зазначила, щоб той, коли буде на престолі, не забув передати Єрусалиму Мур Плачу.
Згідно з історичними даними Селим виконав наказ матері.
Сулейман Пишний царював 46 років. Мав величезну армію (100 000 війська. 300 воєнних кораблів). Після вступу, на престол у війні проти Угорщини ствердив себе здібним вождем і ворогом християнського світу. Здобув Бєлгород, воював з Австрією (у тім поході з ним була його жінка Роксолана), спустошив берег Італії. Дослідники стверджують, що “силі його не було рівні в цілім тодішнім світі”. Мав твердий характер, був відважний, розумний і справедливий, даного слова завжди дотримував. Любив молитву. Не підкорявся нікому, окрім Ель Хуррем.
Ось що пише у своїй книзі “Визначне жіноцтво України” (2004 р.) про султана Сулеймана О. Луговий.
“Взагалі особа Сулеймана – це одна із світлих постатей Туреччини. Десятий султан могутньої Оттоманської Порти. Він перейшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна і освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толеранцією, у середні віки такою рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від “ушкалів”, тобто розбишак, був охоронцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його підданими – слов’янами.
Лицарську вдачу Сулеймана найкраще характеризує такий епізод: у війні з Родоським лицарським орденом турецькі війська обложили останнє укріплення. Родоські лицарі завзято відбивалися, відкидаючи пропозиції піддатися. Тоді до Сулеймана пробрався з фортеці якийсь жид Абрум з пропозиціями від одного з начальників Ордену таємним підземним ходом зайняти укріплення. Сулейман не лише не скористався з пропозиції, але повідомив про зраду Великого Maгістра, чи Комтура Ордену, й видав йому зрадників. По-лицарськи поводився Сулейман з Родоськими лицарями. В родоській війні з Сулейманом була в поході й Роксолана-Анастасія”.
Познайомившись з фактами реального життя прототипів повісті, розумієш, чому О. Назарук почав писати твір, героями якого стали ці яскраві особистості. Цікаво, що їх не можна вважати тільки “героями свого часу”, адже вони є носіями багатьох чеснот – загальнолюдських цінностей. З цією думкою можна сперечатися, тому що шлях до влади і Роксолани, і Сулеймана був кривавим і сповненим жорстокості. Але для їхнього часу жорстокість була нормою, і не слід забувати про те, що вони – з XVI століття. Благодійність Роксолани і Сулеймана, вплив султанші на політику чоловіка, яка була на користь Україні, освіченість цієї жінки та її чоловіка та їх людські якості можуть бути зразком для політиків високого рангу всього світу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)