Програма у розробках: Визначення проблематики роману П. Зюскінда “Запахи”
Однією з найважливіших проблем твору, на яких може зосередити увагу старшокласників учитель, є роль і місце визначної особистості в історії людства. Протягом розвитку цивілізації декому було, є і буде властивим тяжіння до відчуття винятковості власної особистості, до нестримного бажання стати господарем долі та думок інших. Історія засвідчує непоодинокі випадки, коли злий геній одних людей призводив до трагедій або до смерті інших.
Проблема винятковості людської особистості в різні періоди історії цікавила філософів, психологів, письменників,
Де Сад – (1740-1814), маркіз де Сад, французький письменник. Його твори переповнені описами насильства, жорстокості, катувань, убивств (звідси садизм). Створені в стилі життєвої правдоподібності, вони, власне кажучи, абсолютно фантастичні, носять риси утопії. “Знімаючи всі моральні, культурні, соціальні норми і заборони, де Сад перетворює людину в “природну” істоту, у біологічний механізм”. (Великий енциклопедичний словник, с. 1049)
Фуше Жозеф (1759 – 1820) – міністр поліції Франції. Створив розгалужену систему політичного розшуку і шпигунства. Безпринципний кар’єрист, служив республіці, Наполеонові І, Бурбонам. Зазначені особистості залишили по собі негативний слід в історії, вони мали певний вплив на долю інших людей. Під зіркою слави Наполеоне пройшло не одне людське життя, він вважався “володарем людських доль” (О. Пушкін). Підтвердити цю тезу учні можуть прикладами з романів Ф. Стендаля “Червоне та чорне” (життя Жюльєна Сореля – це розбита мрія про славу, що була побудована на наполеонівській гордині), Ф. Достоєвського “Злочин і кара” (кумир Раскольникова – володар, який ніколи не знає сумнівів; він сам “кандидат у Наполеони”, його ідеал – “воля й влада” “над усім мурашником”), Л. Толстого “Війна і мир” (Наполеон деякий час був героєм князя Андрія).
Отже, порівнюючи Жана-Батіста Гренуя із “зневажливими”, “аморальними”, “безбожними” геніями, автор дає читачеві певну установку для міркування, не приховує свого відверто негативного ставлення до нього. Пародія – один із жанрів художньої літератури, власне гумористичний або сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як невідповідної новим мистецьким запитам. Іноді пародія переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання. Крім основного засобу пародії, що полягає в іронічній імітації висміюваного зразка, у ній посилюється функція гіперболи, шаржування деяких особливостей літературного твору (тематики, образного ладу, композиції, персонажів, мовлення тощо), доведення їхніх рис до абсурду задля досягнення сподіваного сатирично-комічного ефекту.
Проблемне запитання. Що піддає осміянню Патрік Зюскінд? Можливо, Гренуй – це образ-знак, який властивий па-ралітературі, що розрахована на читача, чиї поняття про життєві цінності, про добро і зло вичерпуються примітивними стереотипами, тяжіють до загальновизнаних стандартів. Доречно в цьому контексті звернутися до висловлювання філософа X. Ортега-і-Гассета: представник маси – це “кожен, хто не має власної думки про добро та зло, хто відчуває себе таким, “як усі”; однак це викликає в ньому не занепокоєння, а навіть втіху від своєї непомітності”.
Тут, гадаємо, варто висловити інше припущення, яке потім слід обгрунтувати: може, автор порівнює відомих історії злих геніїв та самого Гренуя з авторами творів масової літератури, що примітивізує духовні потреби людства, знеособлює його. Досі ми розглядали твір лише в горизонтальній площині, на рівні сюжету, а вертикальна площина – виявлення і аналіз типологічних подібностей, які встановлюються внаслідок асоціативних зв’язків – поки що залишалися нез’ясованими. Тепер проведемо дослідження по вертикалі – тобто з’ясуємо наявність і сутність цих типологічних подібностей, і таким чином визначимо риси, що притаманні постмо-дерністському епічному полотну.
Спробуємо Обгрунтувати висловлені гіпотези, звернувши увагу на ряд типологічних подібностей. По-перше, герой роману від самого народження нагадував “маленького бридкого кліща”, “витривалу бактерію”, а це порівняння викликає в нашій уяві асоціативний зв’язок з нещодавно вивченим твором Альбера Камю “Чума”, де бактерія чуми уособлює всесвітнє зло, знищити яке неможливо, але з яким треба постійно боротися. По-друге, кліщ-Гренуй був “сліпий”, “німий”, “глухий”, “лінивий”, “зосереджений у собі”, який мав втіху від власної непомітності, і це знов-таки викликає у нас асоціацію з обивателем, людиною, позбавленою широких суспільних поглядів, що живе дрібними, міщанськими інтересами, наприклад, з Коттаром (роман А. Камю “Чума). Отже, люди Гренуєвого типу небезпечні для суспільства, бо не мають певної громадянської позиції та несвідомо уособлюють зло – це можуть бути як шанувальники парамистецтва, паралітератури, які мають втіху від власної непомітності (хіба такі здатні оцінити справжнє мистецтво, що спонукає думати, відчувати, аналізувати, робити висновки, полемізувати?), так і виробники паралітературних творів, які зрікаються високого призначення митця, стають ремісниками (їх спокушає дешева популярність у знеособленому натовпі, для якого вони штампують свої “шедеври”).
Під час дослідження роману “Запахи” ми звернули увагу на те, що центральний персонаж має дещо спільне з окремими героями як німецької (рідної), так і світової літератури. Розглянемо ці типологічні подібності. “Кліщ” Гренуй жив у власній оболонці в очікуванні кращих часів. Світові він не давав нічого, крім своїх екскрементів,- ні усмішки, ні блиску очей, ані власного запаху”. Але попри все він став кумиром натовпу! Тут не можна не пригадати повість Ернста Теодора Амадея Гофмана “Малюк Цахес на прізвисько Циннобер”. Цахес, як і Гренуй, народився потворою: “голова в нього глибоко запала між плечи ма, на спині виріс горб, як гарбуз, а одразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку”. Це був “химерно скручений цурпалок дерева”, який “огидно нявчав та мурчав”, “рохкає і квакав”. Іноземці сприймали його за рідкісний вид мавпи Завдяки чарівному втручанню феї (у Зюскінда – завдяки хижому привласненню достоїнств інших), весь світ вважає Ца хеса незвичайним красенем і мудрецем. У його житті те відбувається тріумф, але він незаслужений, тому, за законами казки, миттєвий. Цахес потворний не лише зовні, він духовний виродок, у чому трохи згодом переконалася і добра фея: “Бідний Цахесе! Пасинку природи! Я бажала тобі доб ра! Можливо, я помилялася, думаючи, що внутрішній голос скаже тобі: “Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагай ся дорівнятися до людини, на чиїх крилах ти, безкриле каліко, підносишся!” Твій зашкарублий мертвий дух не позбувся своєї дурості, брутальності, неви хованості”.
Патрік Зюскінд наділяє свого героя якщо не чарівними волосинками, то геніальним нюхом, що дає Греную шан: стати справжнім митцем у парфумерній справі. Чи викорис товує герой цей шанс? Звичайно, що ні. Так само обдарова ний від природи письменник, який би міг радувати людств справжніми шедеврами, не використовує Божий дар і став виробником, штампувальником низькопробної, а іноді пре сто аморальної продукції, на яку ринковий попит, на жалі не зменшується.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)