Взаємовідносини з будь-якою людиною рідко бувають хорошими і безхмарними абсолютно завжди без будь-яких обмежень або перерв. Кого не візьми, про кого не згадай, між усіма іноді проскакують непорозуміння. В цілому це нормально і логічно, адже кожна людина індивідуальна, неповторна і має деякі особливості, які рано чи пізно вступають у конфлікт з інтересами інших людей. Все це застосовується до відносин навіть між найближчими людьми, такими як батьки і діти. Навіть між ними іноді бувають серйозні проблеми, які необхідно вирішувати.
Головна
проблема відносин між батьками та дітьми – це нерозуміння особливостей один одного. І якщо дітей в цій ситуації можна зрозуміти, адже вони ніколи не були дорослими і не розуміли, як почувають себе і як думають дорослі, то самі дорослі колись були дітьми і повинні добре розуміти власних дітей, якщо щось йде не так, як на їхню думку має бути. В оповіданні Анатолія Дімарова розповідається про стосунки батька і свого сина. Звичайно, тато хотів, щоб його хлопчик поводився завжди добре, але при цьому він чудово пам’ятав себе у віці свого сина, а тому все-таки ставився до дитини терпимо і з розумінням. В юному віці
кожна дитина має багато енергії, а тому постійно хоче щось робити, займатися чимось цікавим і захоплюючим. Діти зазвичай дуже непосидючі, їм постійно хочеться приймати участь у цікавих подіях і не нудьгувати. Звичайно, іноді це їх прагнення приводить до негативного результату, адже якщо багато чого робити, то рано чи пізно можна зробити дурість. Втім, батьки повинні ставитися до своєї дитини добре, навіть якщо в її житті сталася така неприємність. Батько з розповіді Анатолія Дімарова є хорошим прикладом того. Навряд чи б він сильно лаяв свого сина, якби той допустив якусь помилку в своїй діяльності, адже він сам мав надзвичайно гарну пам’ять і пам’ятав свою молодість, яка була наповнена різними справами, в тому числі і тими, за які було соромно його батькам.
Попри існування певного непорозуміння між батьками і дітьми, це все-таки не є надзвичайно серйозною проблемою. Прочитання оповідання Анатолія Дімарова залишає приємний слід у свідомості читача. Стає добре зрозуміло, що насправді батьки завжди зрозуміють і пробачать свою дитину, що б там та не зробила і яких помилок не вчинила. Як правило, дорослі люди не забувають про своїх юнацькі справи і розуміють, що для кожного віку характерні певні особливості.