“Проблеми сім’ї Федорчуків” у повісті О. Кобилянської “Земля”
Чи замислювалися ви над тим, що значила земля для наших предків? І що вона дарує нам усім сьогодні? Чи вслуховувалися ви в світле, чарівне слово “земля”. Адже це саме вона ростить щедрих, працьовитих, добрих і мудрих людей, саме з неї починається життя і трави, і дерев, і хліба, і людини.
Немало людської крові було пролито за землю. Вона була свідком багатьох великих і не дуже подій. Пливає час, а земля залишається такою ж незмінною, як незмінною залишається любов селян до землі.
Земля вимагає від людей щоденної важкої праці, але при цьому
Земля, як свята святих, існує в народній творчості. Приходить весна – у піснях та легендах земля розквітає незвичайними барвами, починається час збирання врожаю, і землю славлять в обжинкових пісня:
“Добра нивонька
Сто кіп зродила”.
Або надходить свято Нового Року чи Різдва, і знову славлять землю та її господаря:
“Добрий вечір тобі,
Пане господарю,
Радуйся
Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!”.
Значне місце земля посідала у творчості українських поетів і письменників різних епох. До цієї теми зверталися такі відомі митці, як М. Коцюбинський, Ш. Карпенко-Карий, П. Мирний, та багато інших, не менш відомих митців. Намагалася розв’язати проблему землі і О. Кобилянська, висвітивши у повісті “Земля” життя селян Західної України, де ця проблема стояла особливо гостро.
Щоб там не казали, але майновий стан людини, перш за все, визначається дбайливим станом до того, що вона нажила своїм трудом, її працелюбністю. Там паче, що на селі усі один одного знають, там просто ніде сховатися від людей. Тому селяни завжди і знали, що працьовитий і чесний рід йде “від сьомого коліна”.
Саме такими були Іван та Докія Федорчуки – головні герої повісті О. Кобилянської “Земля”. Їм теж дуже й дуже важко дісталася земля. Поливаючи потом, вони перебирали кожну її грудочку. Та хоча і виснажувала у них всі сила, але залишалася святою. Не менш любили землю Івоніка і Марійка, хоча та віддячувала їм лише восени, і то не завжди. Як важко вони не працювали, але ж працювали для дітей. Батьки дуже хотіли передати своє ставлення до землі своїм синам – Саві та Михайлові.
Старший син, як і батьки, любив землю, любив працю на землі і хотів стати на ній справжнім господарем. Можна вважати, що він був у творі символом любові селян до рідної землі. Зовсім по-іншому ставився до землі Сава, який навіть ходив по ній ліниво, не кажучи вже про працю. І хоча молодші Федорчуки вже стали парубками, стояло питання про розподіл землі, але гострих конфліктів у родині з цього приводу не було.
Та після того, як хлопці одружилися, причому Сава обрав дівчину, яка не могла бути гарною господинею не землі, у сімї все змінилося. Не могли батьки віддати землю Саві та Рахірі. Але син вважав інакше – він хотів “мати і Рахіру, і землю”. В родині сталася трагедія – брат підняв руку на брата, Сава став вбивцею Михайла. Після цього старий Івоніка зневірився у землі. Федорчуки навіть підтримали рішення Михайлової нареченою Анни відірвати свого сина від землі, яка забрала у неї Михайла. Міцна та працьовита родина розпалася на очах.
Отже, можна зробити висновок, що у повісті “Земля” О. Кобилянська поставила дуже важливу життєву проблему, але так і не змогла її розв’язати, бо проблема володіння землею – вічне і не має єдиного рішення. У нашому минулому житті всі наші пращури були пов’язані із землею. Покоління наших дідусів та бабусь відірвалось від землі, та тепер знову ми повертаємося до неї, до землі, ми знову згадуємо, що вона наша годувальниця, вона “всеплодющая мати”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)