ПРОБЛЕМИ ЛЮДИНИ і ЗЕМЛІ, ЗЛОЧИНУ Й КАРИ У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ “ЗЕМЛЯ”

ПРОБЛЕМИ ЛЮДИНИ і ЗЕМЛІ, ЗЛОЧИНУ Й КАРИ У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ “ЗЕМЛЯ”

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Тема землі й людини в українській та світовій літературі.

II. Проблеми людини і землі, злочину й кари у повісті О. Кобилянської “Земля”:

1. Земля як найвища цінність у житті українців.

2. Образи Марійки та Івоніки як уособлення цінностей народної моралі.

3. Пристрать Сави й Рахіри: шлях від любові до злочину.

III. Враження, які справила на мене повість О. Кобилянської “Земля”.

Варіант 2

I. “Земля

жде…”.

II. “Але вона не перейде в його руки, як він не зміниться…”:

1. “Сава був лінивий і впертий, твердий, мов камінь, у роті мав на кожну хвилю повно лихих слів…” (образ Сави).

2. “Сама молодість, сила і здоров’я!” (образ Михайла).

3. “Землі було миле те розорювання її маси, вона не противилася йому в жодному місці, була м’яка й крихка і гріла свої освіжені сустави в сонці…”.

III. “…вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!”

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

В автобіографічному нарисі “Про себе саму” О. Кобилянська

зазначала, що факти, які спонукали написати її повість “Земля”, е правдивими: “Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з’явиськом тих фактів, і коли писала, ох, як хвилями ридала!..”.

Дійсно, у 1894 році в с. Димка, поблизу Чернівців, сталося братовбивство. Письменниця особисто знала старого молдаванина Костянтина Жижіяна, його синів Михайла та Саву, коханку Сави Марічку Магас. Образ Анни в повісті “Земля” списаний письменницею з наймички, яка довгий час працювала в родині Кобилянських. Трагедія, що сталася в знайомій родині, стала поштовхом до художнього аналізу суспільних і соціальних стосунків у буковинській родині в повісті О. Кобилянської “Земля”.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Сама ієрархія цінностей являє собою щось абсолютно незмінне, у той час як правила переваги є змінними протягом історії.

М. Шеллер

Я теж шукав свободи і був рабом, протестував проти насилля і був насильником.

В. Винниченко

Земля – це майже єдине мірило для оцінки етичної та суспільної вартості селянина.

І. Франко

… Се річ високої літературно-артистичної вартості, річ така, що зробила би честь і не нашій літературі.

Г. Хоткевич

Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.

Ионас Лі

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

Любов Івоніки до землі: “Переживав сам стан землі й був із нею одним. Знав все, що було любо і збіжжю, і всьому, що піднімалося з неї, особливо ж по дощі. Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилась, розкошувала, як її соки відсвіжувались і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами. В тім її віддиху так і купалося все над нею!… Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кожного до себе, а їхні білі й рожеві цвіти, всуміш зі свіжою зеленню, дрібним барвним усміхом своїм до ясного сонця клонилися до легкого півсну, уколисувані одностайним, ніжним бренькотом бджіл. Гарна була земля. У своїх барвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила”.

Михайло намагається відмовити Саву від кохання до Рахіри: “Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана ворожка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м’яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!”

Портрет Сави: “Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. Звичайно неначе гойдалися по землі, колисалися від одного предмета до другого, однак коли звернулися раз на що і прикувалися на хвильку до чого, почали миготіти в холодному, мов сталь, блиску й у тім блиску розходилися. Страхали іменно, коли хотіли щось добачити. Очевидно, зміна і гра його очей була несвідома, та тому не менше важка…”.

Сава не усвідомлює свого злочину, або робить вигляд, що не усвідомлює: “І справді, для Сави не існувала пам’ять про брата. А коли й згадав його іноді хто при нім, він оставав глухий і німий, мов мур. Затинався і замовкав за кожним разом. Хто б хотів був на силу видобути з його уст ім’я брата, був би скорше того дива дожив, що він сам себе калічив би. Лише очі його миготіли боязко, грудь дишіла тяжко, мов із раптової втоми. Він засапувався, блід, а уста кривилися болісно. Таким чином приводив матір до божевільного обурення проти себе. І так стягнув на себе те, що мусив стягнути. Ненависть матері”.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Символ – це багатозначний словесний образ, який об’єднує в собі різні плани зображеної письменником дійсності на основі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Символ будується на паралелізмах, системі відповідностей. Йому притаманний метафоризм, що має місце в поетичних тропах. О. Лосєв писав, що “справжня символіка це вже вихід за суто художні рамки твору. Необхідно, щоб художній твір в цілому конструювався і переживався як вказівка на деякого роду інородну перспективу, на безкінечний ряд можливих своїх перевтілень”.

Так, наприклад, земля виступає символом матері-годувальниці, вітчизни, духовності, життя, багатства, щедрості, родючості й плодючості, позитивного і негативного начала, світла і темряви, гріхопадіння, місця вигнання людини із раю.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Люди добрі, не дорікайте мені, що мої думки й почуття повні вічного смутку. Що я вдію… Коли б ви могли зазирнути в моє серце… Ні, все ж таки ви нічого не збагнули б. Може, в мене двоє сердець? Або дві вдачі? Чому я не така весела, як інші, чому я не маю спокою? Чому веселий потік людського життя обминає мене? Моя туга ніколи не втишиться, я страждаю, як страждають романтики”.

О. Кобилянська

“У історії і в характері українського (малоруського) народу є щось таке, що засвідчує його тісний зв’язок із землею, яку він заселяє: все та ж постійність і спорідненість при незначній одмінності…”.

І. Франко

“Найвидатнішим з її творів є, в усякому разі, великий роман “Земля”… У ньому Кобилянська справді найповніше виявила риси свого таланту, але, на мою думку, досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, то все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає “Землі” особливого чару… Її роман “Земля”, крім літературної та повної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”.

І. Франко

“Я просто зачарований Вашою повістю, – все: і природа, і люди, і психологія їх – все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”.

М. Коцюбинський

ПРИКЛАД ТВОРУ

Земля-годувальниця для наших предків була найвищою цінністю. Важкою була праця селян, але вагомими були плоди цієї праці. Саме тому земля вважалася запорукою щастя. Той, хто володів землею, мав змогу працювати на ній, був впевнений у тому, що його діти не залишаться голодними. Проте земля – це не тільки мати, яка годує, дає добробут, духовно звеличує, вона може дати поштовх до появи підлих якостей у людини – злоби, заздрості, помсти. Тоді земля як уособлення матеріальних цінностей породжує злочин. Ця проблема була в центрі уваги багатьох українських письменників XIX ст. Наприклад, у романі П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” втрата землі стала однією з головних причин, що підштовхнули головного героя Чіпку Варениченка до розбійництва й убивства. Земля як уособлення незалежності, можливості відчути себе господарем спричинює бійки в родині Кайдашів, героїв соціально-побутової повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Окреслена проблема стає центральною й у романі О. Кобилянської “Земля”.

Єднає твори, на мою думку, те, що ключ до розуміння проблеми, чому земля стає джерелом страждання й мук, письменники вбачають у порушенні героями морально-етичних норм. Герої зазначених вище творів нехтують інтересами своєї родини, ображають близьких, дбають тільки про свої егоїстичні інтереси.

В центрі уваги О. Кобилянської родина Івоніки Федорчука. Це родина, у якій панують такі життєві цінності, як працелюбність, порядність, повага до людей. І безперечно, ця ієрархія увінчується поняттям “земля”. Земля для Федорчуків є самим життям, сенсом існування, джерелом багатства й щастя. Вони ставляться до неї як до живої істоти, яку треба плекати, любити, годувати, молитися за неї: “Землі було миле то розорювання її маси, вона не противилася йому в жодному місці, була м’яка й крихка і гріла свої освіжені су – стави в сонці, а її вогкий віддих розходися у воздусі і зраджував її глибоке вдоволення”.

Гордістю батьків був старший син Михайло. Це чесний, працьовитий, добропорядний парубок. Але він змушений покинути батьківську родину і йти на ненависну службу. Ця подія повністю перекреслює надію юнака на щасливе життя, адже служба у царській армії тривала не один десяток років. Постійна муштра нівечила, спотворювала селянську душу. Тому і звістка про те, що Михайла забирають, вибила землю з-під ніг батьків. Крім того, парубок закоханий. Ця любов була його крилами, на яких можна піднятися над буденністю й осягнути красу й гармонію світу. Але з огляду на довготривалість служби, Михайлові не судилося стати господарем, батьком.

Вдома залишається син Сава, проте Федорчуки не сподіваються, що колись з хлопця вийде щось путнє. Сава багато успадкував від своєї матері, у першу чергу, недоброзичливе ставлення до тих, хто не має грошей. Сава – це людина із потаємними нечесними намірами, про що свідчать навіть деякі деталі його портрету: “безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимне й несупокійне… холодним, мов ніж, зимним блиском, що постепенно змагався, випіхав від себе”. Сенс його життя полягає у постійних пошуках задоволення. До землі він ставиться як до перепони на шляху до насолоди: “Лише його лінь гризе мене; він не любить землі. Дарма, що ходить по ній, що толочить її, дарма, що живе з неї, що носить вона його. Він і не буде шанувати її, як вона перейде в його руки”.

Не має Сава і поваги до батьків. Адже вони забороняють йому кохати Рахіру. Причиною цього стали моральні закони українського народу і християнські заповіді, які Марійка та Івоника не наважуються порушити. Матері Сави та Рахіри були сестрами, а шлюб між родичами був великим гріхом кровозмішання. Молоді знаходять спільну мову, адже їх характери багато в чому схожі: “Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де газдині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву”. Сава і Рахіра не звикли працювати й заробляти на хліб своїми руками, але за чужий рахунок вони жили б залюбки.

Сава заздрить старшому братові, не усвідомлюючи, що той дійсно гідний поваги. І, можливо, в інших обставинах він зміг би переосмислити своє ставлення до Михайла. Але Сава закоханий у Рахіру, він ділиться з нею всіма, навіть найпотаємнішими думками, серед яких головною є бажання будь-якою ціною захопити землю старшого брата. Кохана, якій імпонує життєва позиція Сави, не тільки не відмовляє юнака від злочину, а навпаки, розкопує між братами прірву непорозуміння.

Отже, злочин Сави, з огляду на його поведінку, характер, спосіб життя, є цілком закономірним. Людина, яка не звикла працювати, усе одно не зможе позбутися своїх бажань. І тоді вона застосує те знаряддя, яким користувалася багато разів – ненависть, агресію.

Для того щоб увиразнити ідею твору, письменниця завершує сюжетну лінію несправедливим покаранням братовбивці. Вона залишає Саву на волі й паралельно розгортає картину життя Анни, коханої Михайла. Жінка вже вийшла заміж, народила дитину, але так і не змогла забути своє щастя. Вона пам’ятає Михайла, і пам’ятає, через що загинув коханий. А тому намагається вивчити свого сина, щоб він позбувся отієї одвічної залежності від землі: “нема йому що до землі прив’язуватия… вона іноді лише самого горя наносить! Нема що до неї приростати! Вона не кожного щастям наділяє!”.

На мою думку, все ж таки не земля породила злочин, описаний у творі О. Кобилянської, а люди, які не змогли впоратися із своїми пристрастями. Будь-яка прекрасна ідея, доведена до абсурду, приносить людині не щастя, задоволення життям, лише розчарування, яке може перетворитися на злочин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ПРОБЛЕМИ ЛЮДИНИ і ЗЕМЛІ, ЗЛОЧИНУ Й КАРИ У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ “ЗЕМЛЯ”

Categories: Твори з літератури

Links