Роман “Сто років самотності” надруковано 1967 року в Буенос-Айресі. Успіх був приголомшливий, за три з половиною роки наклад склав понад півмільйона примірників, що для Латинської Америки було сенсацією. Саме у відгуках про роман прозвучав термін “магічний реалізм”. Рисами “магічного реалізму” стало звернення до міфологічних традицій, причому цього разу це був не біблійний або античний, а місцевий індіанський (чи африканський) міф.
Разом із міфом у сучасну латиноамериканську прозу прийшли й спроби осмислення етноісторії,
філософські ідеї та жанрові форми, підказані місцевим фольклором: ліричні пісні, примовки, заговори тощо. Звідси й особлива ритміка, образність і особливий підхід до зображення дійсності, що дозволяє зрощувати сферу зазем – леності побуту зі сферою глибин ментальності й культури. Роман “Сто років самотності” – це книга, у якій на прикладі шести поколінь родини Буендіа зображено історію Латинської Америки, а також історію цивілізації загалом. Здається, цілий світ набирає образу села Макондо. На прикладі цього поселення й родини Буендіа автор досліджує еволюцію свідомості людини. Це історія від створення
світу через освоєння земель першопоселенцями, парадоксальність історичних контактів із Європою, через добу громадянських війн та низку любовних історій веде до вимирання роду Буендіа через головну хворобу, властиву їм від початку, – самотність.
Імена багатьох членів родини символічні: патріарх-засновник Хосе Аркадіо – представляє добу патріархальної Аркадії. Його нащадок Ауреліано Буендіа (полковник) має в корені імені частину, що означає золото (аиаші), він – дитя доби первісного накопичення капіталу. А останній у цьому роді, Ауреліано Бабілонья (співзвучне з Вавилоном, що впав під тягарем власних гріхів), й поготів повертає читача до первісного хаосу. Історія постає у романі як замкнене коло, хоч ім’я родини теж досить символічне: Буендіа – це “добрий день” іспанською, а його історія по – кіикана розірвати коло історичної самотності латиноамериканської культури. Ціла низка рис цієї оповіді Маркеса свідчить про належність твору до “магічного реалізму”: міцне карнавальне начало роману; двоїстий персонаж – хитрун на ім’я Мель – кіадес, циган – посередник між замкнутим світом Макондо й відкритим, розімкну – тим світом ззовні; дуалізм буття, нероздільність життя і смерті, взаємопроникнення двох світів і багато іншого. Цікавою є побудова системи образів. Усього в родині двадцять два родичі у різних поколіннях, чиї імена, варіюючись, повторюються. На віщо? Це свідчить про відмову від об’ємної індивідуальної характеристики, бо не в індивідуаіьностях справа. Ці образи значною мірою умовні. Це виявляє згорток, що з’являється у кінці й показує умовність зображеного, адже історія Буендіа, як виявилося, не відбувається насправді, а лише в уяві останнього представника роду Буендіа, що читає чудернацькі письмена чаклуна – цигана Мелькіадеса. Отже, говорячи про головну проблему роману, слід зазначити, що всередині самого твору закладено дискусію про те, що являє собою розповідь: Біблійну модель від Сотворіння до Апокаліпсису чи циклічність міфологічного часу. Ате так чи інакше головною є проблема історії людства і цивілізації, представлена в алегоричній формі за допомогою “магічного реалізму”, через переплетення реального й нереального.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)Проблематика та система образів роману Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”
- Теорія Родіона Раскольникова: “тварини тремтячі” і “право що мають”
- Порівняльна характеристика Онєгіна і Печорина(передові люди XІX століття)
Categories: Шкільні твори