Проблематика та система образів роману Г. Г. Маркеса “Сто років самотності”
Роман “Сто років самотності” надруковано 1967 року в Буенос-Айресі. Успіх був приголомшливий, за три з половиною роки наклад склав понад півмільйона примірників, що для Латинської Америки було сенсацією. Саме у відгуках про роман прозвучав термін “магічний реалізм”. Рисами “магічного реалізму” стало звернення до міфологічних традицій, причому цього разу це був не біблійний або античний, а місцевий індіанський (чи африканський) міф.
Разом із міфом у сучасну латиноамериканську прозу прийшли й спроби осмислення етноісторії,
Імена багатьох членів родини символічні: патріарх-засновник Хосе Аркадіо – представляє добу патріархальної Аркадії. Його нащадок Ауреліано Буендіа (полковник) має в корені імені частину, що означає золото (аиаші), він – дитя доби первісного накопичення капіталу. А останній у цьому роді, Ауреліано Бабілонья (співзвучне з Вавилоном, що впав під тягарем власних гріхів), й поготів повертає читача до первісного хаосу. Історія постає у романі як замкнене коло, хоч ім’я родини теж досить символічне: Буендіа – це “добрий день” іспанською, а його історія по – кіикана розірвати коло історичної самотності латиноамериканської культури. Ціла низка рис цієї оповіді Маркеса свідчить про належність твору до “магічного реалізму”: міцне карнавальне начало роману; двоїстий персонаж – хитрун на ім’я Мель – кіадес, циган – посередник між замкнутим світом Макондо й відкритим, розімкну – тим світом ззовні; дуалізм буття, нероздільність життя і смерті, взаємопроникнення двох світів і багато іншого. Цікавою є побудова системи образів. Усього в родині двадцять два родичі у різних поколіннях, чиї імена, варіюючись, повторюються. На віщо? Це свідчить про відмову від об’ємної індивідуальної характеристики, бо не в індивідуаіьностях справа. Ці образи значною мірою умовні. Це виявляє згорток, що з’являється у кінці й показує умовність зображеного, адже історія Буендіа, як виявилося, не відбувається насправді, а лише в уяві останнього представника роду Буендіа, що читає чудернацькі письмена чаклуна – цигана Мелькіадеса. Отже, говорячи про головну проблему роману, слід зазначити, що всередині самого твору закладено дискусію про те, що являє собою розповідь: Біблійну модель від Сотворіння до Апокаліпсису чи циклічність міфологічного часу. Ате так чи інакше головною є проблема історії людства і цивілізації, представлена в алегоричній формі за допомогою “магічного реалізму”, через переплетення реального й нереального.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)