Хотіла б усіх поіменно назвати, Але відняли список і ніде довідатися. Для них створила я широкий покрив З бедных, у них же підслуханих слів. Головним творчим і цивільним досягненням А. А. Ахматовій стало створення нею поеми “Реквієм”. Поема складається з декількох віршів, зв’язаних один з одним однією темою, – темою пам’яті про тих, хто в тридцяті роки виявився в тюремних катівнях, і про тих, хто мужньо переніс арешти рідних, смерть близьких і друзів, хто намагався допомогти їм у важку мінуту
У передмові А. Ахматова розповідає
про історію створення поеми. Описати всі жахи єжов-щины попросила її незнайома жінка, так само, як і Ахматова, що стояла в тюремних чергах у Ленінграді. І Ганна Андріївна відгукнулася. А інакше й не могло бути, адже, як вона сама говорить: Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був. Репресії років обрушилися не тільки на друзів, але й на сім’ю Ахматової: був арештований і засланий син – Лев Гумилев, а потім і чоловік – Н. Н. Пу-Нин, а раніше, в 1921 році, був розстріляний перший чоловік Ганни Андріївни – Н. Гумилев.
Чоловік у могилі, син у в’язниці, Помолитесь про мене…- Пише вона в “Реквіємі”,
і чується в цих рядках благання нещасної жінки, що втратила своїх близьких. “Перед цим горем гнуться гори”, – читаємо ми в “Присвяті” до поеми, і розуміємо, що для тих, хто чув “лише ключів осоружний скрегіт так кроки важких солдатів”, уже ніколи не буде яскравим сонячне світло, свіжим вітер. В “Вступі” Ахматова малює яскравий образ Ленінграда, що представлявся їй ” привеском, щобовтається,” біля в’язниць,
