Проблема відповідальності вчених за наукові відкриття у драмі Б. Брехта “Життя Галілея”
Ще кілька десятків років тому мало хто в нашій країні міг уявити, наскільки доступними та зручними можуть бути досягнення новітніх високих технологій. Сьогодні майже в усіх родинах із середнім та високим достатком є домашній персональний комп’ютер, найчастіше підключений до мережі Інтернет. Із великим задоволенням ми користуємося маленьким кишеньковим комп’ютером – мобільним телефоном, який дає можливість у будь-який момент зв’язатися з потрібною людиною.
Новий час змінює свідомість, прискорюються процеси глобалізації.
Наприклад, наприкінці XX ст. в Україні “мирний” атом став причиною радіаційного забруднення великої території родючої землі, тяжких захворювань та смертей людей. Наслідки Чорнобильської катастрофи остаточно не зникнуть із поколінням її очевидців, а будуть проявлятися у вигляді генетичних мутацій та погіршення стану здоров’я онуків тих, хто
У середині XX ст. над японськими містами Хіросімою та Нагасакі було проведено антигуманний, жахливий за своїми наслідками експеримент. Даремно називати навіть кількість загиблих унаслідок атомного бомбардування, бо кожна людська смерть – це страшна трагедія. Ці дві події пов’язані між собою багато чим, хоча схематично цей зв’язок можна зобразити так: наукове відкриття – людське страждання і смерть.
Постає одвічне питання: хто винен? Безперечно, винні ті, хто ухвалив рішення та здійснив атомне бомбардування, ті, хто своєчасно не зреагував на пожежу в атомному реакторі. Але найбільша провина і відповідальність лежить на тих, хто “подарував” людству можливість користуватися тим самим атомом.
Талановитий науковець завжди дивиться на світ не так, як інші: він здатен побачити невидимі іншим закономірності, маніпулювати найрізноманітнішою інформацією, проводити досліди, експерименти. Результатом цієї діяльності є відкриття, які, у свою чергу, можуть принести людству користь або шкоду.
Проблема відповідальності вчених за свої наукові відкриття своєрідно розкривається у п’єсі Б. Брехта “Життя Галілея”. Слід зазначити, що початковий задум драматурга зазнав істотних змін у 1938-1939 pp.
Брехт пише першу редакцію п’єси, в якій намагається відобразити складну роботу підпільних організацій. Образ Галілея трактувався в позитивному ключі. Проводилася паралель між діяльністю антифашистів у Третьому рейху та науковою діяльністю Галілея після відомого відречення. Так само, як антифашисти використовували хитромудрі тактичні прийоми для того, щоб донести слово правди народу, діяв Галілей після знущань інквізиції. У цьому аспекті відречення Галілея було необхідною передумовою продовження його наукової роботи.
Геній відрікся, але то був лише винахідливий маневр. Пильні інквізитори були заспокоєні, проте Галілей не залишав науку, як і раніше проводив різноманітні досліди, результати яких записував і пересилав за кордон.
Образ Галілея не є статичним від початку і до кінця п’єси. Перші сторінки твору – Галілей на порозі відкриття, яке змінить світогляд його сучасників. Він свято вірить у. силу розуму. Він шанує авторитет античних учених, він цінує досягнення своїх попередників, але водночас бачить і їхні помилки: “Всесвіт раптово втратив свій центр і відразу ж здобув незліченну кількість центрів. Тому тепер будь-яка точка може вважатися центром, будь-яка і жодна з них. Тому що світ, виявляється, дуже просторий”. Наука в серці, в думках, в діях Галілея. Він знає, що йому треба сплатити за їжу, натомість купує книжки.
Галілей впевнений, що старі часи минають, натомість настають нові часи. Уже більше ста років людство ніби щось очікує. Усе рухається, перед людьми постає велике і важке завдання – люди хочуть знати причини всього того, що є на світі. Багато існує того, що люди вже пізнали, але набагато більше залишається поза межами пізнання. У діалозі з Андре Галілей запалює серце свого учня жагою нових відкриттів, жагою нового знання. Ми, читачі, як і наївний Андре, пристрасно переймаємося захопленням цих геніїв епохи Відродження.
Звісно, Галілей спирався на концепцію геліоцентричної системи світу, що належала польському астроному Копернику. Заслуга Галі-лея полягала в тому, що він підтвердив теорію попередника своїми астрономічними відкриттями з одного боку, а з іншого – пішов усупереч офіційній церковній доктрині, бо, як відомо, вчення Коперника було заборонено католицькою церквою майже до середини дев’ятнадцятого століття. Сама думка про безмежність Всесвіту, про те, що Земля не є центром всієї світобудови, вступала в протиріччя із церковними уявленнями про світ та роль у ньому людини. Згідно із трактуванням цієї проблеми, що панувала впродовж середньовіччя,’ попри те, що світ існує для людини й вона стоїть на найвищому щаблі в ієрархії істот, яких створив Бог, людина не є самодостатньою, а має значення тільки у своєму ставленні до Бога, у понятті гріха та вічного спасіння, якого неможливо досягти, спираючись тільки на власні сили.
Церковній установі, як представнику Бога на землі, надавалися великі можливості регулювання людських стосунків на всіх рівнях – і морально-етичному, і соціальному. Зауважимо, що в п’єсі церковна влада символізує будь-яку земну владу.
Навіть на початку свого шляху Галілей ставить під загрозу життя інших людей: доньки Вірджинії, учня Андре, економки. Його бачення світу до певного моменту відповідає гуманістичній концепції Відродження, яка передбачала новий тип людської особистості – багатобічної, вільної, незалежної від традицій, із розвинутим почуттям власної гідності у стосунках із сучасниками й попередниками в історії.
Але вже пізніше Галілей може реально побачити наслідки своєї діяльності. Він уважно вислуховує сумну сповідь маленького ченця: звичайні люди завжди вірили в те, що вони знаходяться під опікою вищої сили, а весь світ створений як театр для того, щоб вони гідно могли зіграти свої великі та маленькі ролі. Нове знання дарує лише розпач: немає сенсу в тому, щоб голодувати, немає сенсу в тому, щоб виснажливо працювати; усі життєві негаразди – це не випробування сил. Не може Бог жити, як це стверджує Галілей, лише в серцях людей; він повинен існувати десь там… пильно стежачи за своїми дітьми, грішними людьми. Яблуко з дерева пізнання гірке! Чи це не найбільший гріх – розумом наблизитися до Бога!
Проте Галілея більше бентежить те, як він сам скористався наслідками своєї наукової роботи. Він віддав свої знання тим, хто наділений владою, і, хоча був так само сильний, як і влада, не зміг використати ці знання на благо людства.
Галілей міг протистояти авторитетам минулого, але сучасні авторитети перемогли його. У мить відчаю Галілей промовляє: “Якщо б я вистояв, то вчені-природознавці могли б створити щось на зразок Гіппократової присяги лікарів – урочисту клятву використовувати свої знання тільки на благо людства!”
В устах людини, яка жила у час земних відкриттів, ці слова звучать пророче. Але не слід забувати, що винаходи того часу сприяли прогресу і не загрожували, як винаходи сучасності, всьому людству. Особистості Відродження визначили два винаходи: друкарський верстат і компас. Результатом їх застосування були поширення й примноження знань, великі географічні відкриття. У цей же час була створена артилерія – новий хитромудрий засіб знищувати собі подібних.
Сучасні технології сприяли створенню нових приладів, що полегшували існування людей у всіх куточках земної кулі. З іншого боку, ті самі технології були використані для створення високоефективної зброї. Можна побачити певну закономірність: чим більше розширюються обрії людського пізнання, тим глобальніша загроза нависає над людством як таким.
Якщо прогнозувати розвиток людства, спираючись на цю закономірність, починаєш переживати не тільки за долю матінки землі але й Всесвіту!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)