Проблема служіння інтелігенції народові у романі Івана Франка “Перехресні стежки”
Здобувши освіту, Рафалович стає адвокатом у глухому провінційному місті, в якому “у однім кінці чхнеш, у другім чути”. Юнак вважав своїм обов’язком віддати всі сили боротьбі за кращу долю свого поневоленого народу. Як і Франко, “вихований, вигодуваний хлібом, працею і потом сього народу, він, повинен своєю працею, своєю інтелігенцією відплатитися йому”. Віддаючись служінню своєму народові, він розгортає програму захисту селян від експлуататорів, викриває злочини шляхти і інших хижаків. Рафалович у скорому часі виявив себе талановитим
Але з часом герой повісті переборює почуття любові і залишається вірним своїм ідеалам. Він вирішує завжди бути вірним своєму суспільному обов’язку: “Яке
Людин} незламної сили волі, Рафаловичу, який громадські інтереси ставив понад усе, ще на перших кроках його діяльності довелося зіткнутися з реакційними силами.
Популярність адвоката серед селянства, яке вірило йому і бачило у ньому свого захисника, швидко зростала. Євгеній вивчав життя різних верств суспільства, гуртував навколо себе однодумців.
Виступ на суспільній арені демократичної інтелігенції типу Рафаловича в умовах соціального і національного гноблення з боку австрійської монархії і польської шляхти був прогресивним і в той же час типовим явищем у Галичині. Домагання національних прав колонізатори вважали великим злочином і небезпекою для себе: “Русин, що не клониться під польське ярмо, не лижеться до польської ієрархії, – се або демагог і соціаліст, або москаль”. Так звинувачувався Рафалович лише за те, що судові справи селян вів українською мовою.
Провідним у програмі Рафаловича було поліпшення становища народу, ” пробудження його свідомості, виховання у селян почуття солідарності. Герой – повісті замислюється над важким життям селянства, яке ще не знає шляхів боротьби за кращу долю. Епізод з селянином, що заблудився у лісі і не може потрапити до свого села, набув символічного значення: “Чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов оцей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили, ані надії дійти до цілі”. Це порівняння має широке художнє узагальнення. Слова героя: “Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?”, – становлять ідейну основу повісті. Рафалович самотужки взявся розшукувати шляхи, щоб вивести народ із злигоднів. Але широкої цілеспрямованої програми дій він не мав і був переконаний, що коли є бажання служити народові, то мета зложиться сама собою. У межах дозволеного “свинською конституцією” Євгеній до своєї програми включав ряд питань у дусі “теорії малих діл”. Він невтомно викривав зловживання і бюрократизм високопоставлених державних діячів, зокрема суддів і судійських чиновників, які в своїй діяльності керувалися єдиним законом – хабарами. Хабарі вирішували долю підсудного.
Гнівно викривав Рафалович різних шахраїв і пройдисвітів, що знущалися з народу і обдирали його, розпочав кримінальну справу проти так званого фізика, який замість віспи прищепив дітям гангрену, від якої вони померли. Викрив він Шнадельського, що, вдаючи себе за впливового адвоката, лякав народ великою війною, брав гроші з селян, обіцяючи врятувати їх синів від мобілізації. Селяни вірили Шнадельському, бо він носив простий одяг, казав, що він “щира хлопська душа” і закликав селян недовіряти нікому, хто добре одягається. До викривальних слів Рафаловича віднеслися селяни з недовірою, бо одягнений він був як панич, а у селян була велика недовіра до всього панського. Досягнення’ програми дій Рафаловича полягало у залученні політичних питань. Він вважав невідкладною справою будити в селянах політичну свідомість, закликати їх до політичного життя й боротьби за свої права. Одначе його ідеї сприймалися лише поодинокими селянами. Темне, забите селянство ще не цілком втратило віру в “доброго пана”, від якого воно було залежним. Ось чому селяни, які судилися з маршалком, виявили сумнів у щирому намірі свого адвоката, що гарантував їм перемогу, і відмовилися від свого захисту.
Про відсталість знедоленого селянства Галичини свідчить такий разючий у
епізод: селянин порушив судову справу проти сусіда, який назвав його соціалістом, за образу своєї честі.
Отже, в умовах Галичини нелегко було розгортати громадську діяльність на користь народу, навіть у такому вузькому плані, в якому провадив Рафалович. До того ж він спирався на досить хисткий, зрадливий суспільний прошарок – на попівство. Під час скликання народного віча Рафалович переконався у своїй помилці.
Діяльність Рафаловича стривожила повітову бюрократію. Хазяїн повіту – староста, щоб зірвати віче, яке мало врятувати “хлопську касу” з вісім-десятитисячним фондом від зазіхань збанкрутілого маршалка, – заарештував Рафаловича. А учасників першого в тому повіті народного віча “іменем закону” розігнав, погрозивши заарештувати кожного, хто навалситься не скоритись його наказові. “Наша вільність слова нині ще така буде, як теля на дуже коротенькім припоні”, – образно зробив висновок Рафалович.
Однак, остаточна перемога все ж була на боці Рафаловича, віче відбулося, а його випустили із в’язниці. Діяльність Рафаловича мала прогресивний характер, її письменник показав “як промінь світла в темному царстві”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)