Проблема складових змісту твору
У теорії літератури ХХ ст. існують різноманітні уявлення про “внутрішній зміст твору” та його складові. Різні точки зору постійно співіснують, суперечок майже немає, критичного розгляду також. Але всі погляди або вузькі, часткові, або містять елементи, які стосуються насправді не змісту, а форми, або взагалі відносяться до зовнішньої сфери твору.
Для їх аналізу оберемо логічно-послідовний шлях, залучаючи хронологію як підпорядкований засіб. Головну увагу звернемо на критичний аналіз типових, показових поглядів, які й сьогодні одночасно
Отже, “внутрішній зміст твору” (зміст з боку його внутрішніх зв’язків) у теорії літератури ХХ ст. визначають через перелік таких складових.
1. Життєвий матеріал, тема, ідея. Цього триступеневого погляду дотримувався Л. І. Тимофеєв ще в 1938 р. 9, 43 . Але такий перелік неповний. З точки зору цілісного погляду на першому ступені поділу “цілого” є завжди лише дві складових, на другому – чотири. Перевтілення ж складових перерване відсутністю четвертої складової, яка в нашій статті з’ясується пізніше.
2. Життєвий матеріал, тема, ідея, сюжет. Цей погляд теж належить
3. Тема, проблема, ідейно-емоційна оцінка. Погляд належить Г. М. Поспєлову у 1940 р. “Зміст твору,- пише він,- це узагальнені в ньому явища реального життя (тематика), в яких виділена і підкреслена певна їх сторона (проблема) і яким надана певна ідейно-емоційна оцінка 10, 192 . Г. М. Поспєлов не відрізняв тоді “ідею” як складову змісту, тому що вважав термін “ідея” синонімом терміну “зміст”: “Зміст окремого художнього твору інакше називається його ідеєю. Ідея твору – це зображена в ньому тематика, поставлена в ньому проблема і висловлене в ньому ідейне відношення в їх єдності” 10, 192 . Однак, “зміст” і “ідея” – не синоніми, про що часто пишуть. Співвідношення між цими поняттями – як між цілим і часткою. Щодо “емоційної оцінки” – вона характеризує зовнішню сферу твору, а не внутрішню сторону змісту, пояснює відношення “автор – зміст”, а не “складові змісту”.
4. Соціальні характери (тематика), ідейне осмислення (проблематика), емоційна оцінка (пафос). Ця позиція теж належить Г. М. Поспєлову, але вже 1988 р. “При аналізі твору нерідко зустрічається термін “ідея”. При цьому ідея, що розуміється як емоційно-узагальнююча думка, асоціюється з осмисленням та оцінкою характерів. Ця думка потребує уточнення..: осмислення характерів… – це виділення і посилення тих властивостей і сторін їх життя, які існують у самих цих характерах. Емоційна оцінка – ставлення письменника до цих характерів, висловлене через їх зображення. Значить, всі сторони ідейного змісту твору – тематика, проблематика й ідейна оцінка – перебувають в органічній єдності. Тому… ідея літературного твору – це єдність усіх сторін його змісту” 1, 102-103 . Однак таке уточнення (“всіх сторін змісту” – без ідеї) викидає ідею за межі змісту твору, з чим погодитися не можна. Якщо ж не погоджуватися з останнім, то виходить, що ідея – теж сторона змісту і повинна бути названа серед його складових. Остання думка справедливіша, але вона потребує іншого визначення ідеї. А “єдність всіх сторін змісту” (як цілого) – це є “внутрішній зміст”.
До інших недоречностей в означеній позиції відноситься зведення тематики до “соціальних характерів”. Тематика – аспект змісту, характери – аспект форми, точніше – різновид образу; характери у світовій літературі бувають не лише соціальними, як і тематика. Коли ж вважати, що тематика пов’язана лише з соціальними характерами, вийде, що у творах, де немає соціальних характерів, немає тематики (зокрема, в пейзажній ліриці, у віршах про кохання), чого бути теж не може.
Що ж до “емоційної оцінки” (пафосу), то це, скоріше, не ідея, а емоційне ставлення автора до ідей, яке обертається у творі їх авторським забарвленням: позитивним чи негативним, сатиричним, гумористичним, романтичним, саркастичним, або позитивно-піднесеним. Тобто це – оформлення ідей і тому стосується форми твору, причому так званої “зовнішньої форми”, бо тут бачимо перш за все оформлення (через емоції) “оцінки” як складової “зовнішнього змісту твору”.
Що ж до терміна “проблематика”, то він вказує на процес осмислення, на тенденцію цього процесу.
5. Тема, ідея. Прихильників цієї точки зору є багато протягом усього ХХ століття. Вона найбільш поширена в науці і серед населення. Вона висвітлена в підручнику “Вступ до літературознавства” Г. Л. Абрамовича 1961 р. або в наступних виданнях його, зокрема 1979 р. Цієї точки зору дотримується В. Г. Титов у праці “Літературний твір. Структура літературного твору. Тема і ідея” Кишинев, 1967 : “У поняття змісту входить і предмет зображення, який називається темою, і судження про нього, оцінка його автором, інакше – ідея” 19, 6 . Тут “темою” названо предмет зображення, хоча “предмет” знаходиться поза твором, а тема – у самому творі. Цієї позиції дотримується П. К. Волинський: “Тема й ідея в своїй єдності становлять ідейно-тематичну основу твору.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)