Проблема сенсу людського буття в романі В. Підмогильного “Місто”
Роман В. Підмогильного “Місто” з часу його виходу в світ й до сьогодення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: “Шість прикмет має людина: трьома вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина – людина їсть і п’є; як тварина вона множиться і як тварина – викидає; як янгол – нона має розум, як янгол – ходить просто і як янгол – священною мовою розмовляє”. Другий епіграф – з роману А. Франса “Таїс”: “Як можна бути вільним,… коли маєш тіло?”
В. Підмогильний – тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці).
Автор прагнув зрозуміти, хто є людина і яке місце їй відведене у цьому житті, для чого вона живе і як повинна жити. В. Підмогильний намагався поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути у власну душу, адже лише через пізнання людини можна дати відповідь
Кожен герой роману – неоднозначна, нестандартна особистість. Для одних персонажів світ постає позбавленим сенсу, своєрідним абсурдним середовищем (Зоська, Максим). Для Бориса Задорожного, інструктора клубної роботи, сенс життя – у матеріальному задоволенні своїх потреб. Інші персонажі все життя прагнуть усвідомити творчі можливості свого “Я”, адже самореалізація – головна мета їхнього життя. Кожен герой по-своєму реагує на складні життєві ситуації. Але страх перед майбутнім, відчуття непотрібності, самоти притаманні майже всім героям роману.
Найцікавішим у романі “Місто” є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? “Завойовник” міста чи його “жертва”? З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого – нас обурює його жорстокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно дивиться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець. Місто “зтерло” героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та кар’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він – глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів…
(2 votes, average: 4.00 out of 5)