Проблема молодої людини у суспільстві

Джерело було не літературне, а реальне, яке відповідало інтересам Стендаля не тільки по своєму суспільному змісті, але і по крайній драматичності подій. Тут було те, чого він давно шукав: енергія і пристрасть. Історичний роман уже був не потрібний. Тепер потрібно інше: правдиве зображення сучасності, і не стільки політичних і суспільних подій, скільки психології і щиросердечного стану сучасних людей, що незалежно від власного бажання готують і створюють майбутнє.

“Молоді люди, подібні Лаффаргу (одному з прототипів головного героя роману

“Червоне і чорне”), – писав Стендаль, – “якщо їм вдається одержати гарне виховання, змушені трудитися і бороти з існуючим нестатком, чому і зберігають здатність до сильних почуттів і жахаючу енергію. Разом з тим у них легко вразливе самолюбство”. А тому що зі сполучення енергії і самолюбства нерідко народжується честолюбство, Стендаль закінчив характеристику молодої людини наступним зауваженням: “Ймовірно, усі великі люди будуть відтепер вихідцями з класу, до якого належить пан Лаффарг (він був робітником – червонодеревцем). Колись Наполеон сполучив у собі ті ж риси: гарне виховання, палку уяву і крайню бідність.

Психологія Жюльєна Сореля (головного героя роману) і його поведінка пояснюються класом, до якого він належить. Це психологія, створена Французькою революцією. Він трудиться, читає, розвиває свої розумові здібності, носить пістолет, щоб захистити свою честь. Жюльєн Сорель на кожному кроці виявляє зухвалу хоробрість.

Отже, у Франції, де панує реакція, немає простору для талановитих людей з народу. Вони задихаються і гинуть, немов у в’язниці. Той, хто позбавлений привілеїв і багатства, повинний для самооборони і, тим більше, щоб домогтися успіху, пристосовуватися. Поведінка Жюльєна Сореля обумовлена політичною обстановкою. Нею зв’язані в єдине і нерозривне ціле картина вдач, драматизм переживань, доля героя роману.

Жюльєн Сорель – один із самих складних персонажів Стендаля. Син провінційного теслі став ключем до розуміння рушійних сил сучасного суспільства і перспектив його подальшого розвитку. Жюльєн Сорель – це майбутня революція.

Стендаль давно був впевнений у тому, що революція буде зроблена молодими людьми з незабезпечених шарів суспільства, які одержали освіту і навчилися мислити. Він відмінно знав, що революція XVІІІ століття була зроблена такими молодими людьми,- про це говорили і її прихильники, і вороги.

Жюльен Сорель – юнак з народу. К. Ліпранді виписав з роману слова, що характеризують Жюльєна в соціальному відношенні: “син селянина”, “молодий селянин”, “син робітника”, “молодий робітник”, “син теслі”, “бідний тесля”. Справді, син селянина, що має лісопилку, повинний працювати на ній, як і його батько, брати. По своєму соціальному стані Жюльен – робітник (але не найманий); він чужий у світі багатих, вихованих, утворених. Але й у своїй родині цей талановитий плебей з “вражаюче своєрідним обличчям” – немов бридке каченя: батько і брати ненавидять “щуплого”, марного, мрійливого, рвучкого, незрозумілого їм юнака. У дев’ятнадцять років він виглядає як заляканий хлопчик. А в ньому таїться і клекоче величезна енергія – сила ясного розуму, гордого характеру, непохитної волі, “шаленої чутливості”. Його душа й уява – полум’яні, в очах його – полум’я.

Це – не портрет байронічного героя, подібного до Корсара, Манфреду. Стендалю необхідно було, щоб читач відчув і побачив, яка величезна і дорогоцінна людська енергія, пробуджена в “нижчих” класах епохою французьких революцій, переповняє цього обдарованого юнака з народу і, не знаходячи виходу, живить усе більш палаючий в ньому “священний вогонь” честолюбства. Про трагічну непотрібність цієї народної енергії в реакційну епоху і написаний роман Стендаля. Жюльен стоїть у підніжжя соціальної сходинки. Він почуває, що здатен на великі діяння, які підняли б його. Але обставини ворожі йому.

У 1838 році Стендаль відзначив, що неприборкана уява Жюльєна – одна з найважливіших особливостей його характеру: “Десятьма роками раніше автор, бажаючи намалювати чуттєвої і чесної молодої людини, зробив його, створивши Жюльєна Сореля, не тільки честолюбним, але також з головою, переповненої уявою й ілюзією. У цьому сполученні (загострена чутливість і чесність, сила уяви, честолюбство і віра в ілюзію) – уся неповторно-індивідуальна своєрідність характеру Жюльена, кристалізації його почуттів, його наскрізної дії.

У Жюльене Сореле уява підлегла шаленому честолюбству. Честолюбство саме по собі не негативна якість. Французьке слово “ambіtіon” означає і “честолюбство” і “спрагу слави”, “спрагу почестей” і “прагнення”, “спрямованість”; честолюбства,-як сказав Ларошфуко, – не буває при щиросердечній млявості, у ньому – “жвавість і запал душі”. Честолюбство змушує людини розвивати свої здібності і переборювати труднощі.

За що Жюльєн не візьметься – жвавість і запал душі його роблять чудеса. Його психофізіологічна організація – чудовий по чутливості, швидкості і бездоганності дії апарат; про це подбав Стендаль-фізіолог. Жюльєн Сорель подібний кораблю, оснащеному для великого плавання, і вогонь честолюбства в інших соціальних умовах, що надають простір для творчої енергії народних мас, допоміг би йому перебороти саме важке плавання. Але тепер умови сприяють не Жюльєну, і честолюбство змушує його пристосовуватися до чужих правил гри: він бачить, що для досягнення успіху необхідні тверда егоїстична поведінка, удавання і лицемірство, войовнича недовіра до людей і завоювання переваги над ними.

Але природна чесність, великодушність, чутливість, що піднімають Жюльєна над оточенням, вступають у протиріччя з тим, що йому диктує в існуючих умовах честолюбство.

Наскрізна дія честолюбця Жюльєна Сореля було типовим для епохи. Клод Липранди відзначає, що багато памфлетистів, історики, журналісти, політичні публіцисти зі збурюванням писали в роки Реставрації про кар’єризм, жорстоку боротьбу за місце під сонцем, як про “мерзенність століття”. Герой “Червоного і чорного”,-нагадує К. Ліпранді,-“характерний для свого часу”, “глибоко правдивий”. І літератори епохи Стендаля бачили, що образ Жюльена “правдивий і сучасний”. Але багатьох бентежило те, що автор роману змело, надзвичайно ясно і рельєфно виразив історичний зміст теми, зробивши свого героя не негативним персонажем, не пронозою-кар’єристом, а обдарованим і заколотним плебеєм, якого соціальний лад позбавив усіх прав і в такий спосіб змусив бороти за них, не вважаючи ні з чим.

Стендаль свідомо і послідовно протиставляє видатні дарування і природну шляхетність Жюльена його “злощасному” честолюбству. Видно, якими об’єктивними обставинами обумовлена кристалізація войовничого індивідуалізму талановитого плебея. Ми переконуємося й у тім, наскільки згубним для особистості Жюльена виявився шлях, на який його штовхнулочестолюбство.

Герой “Пікової дами” Пушкіна, Герман, молодий честолюбець “із профілем Наполеона і душею Мефістофеля”, він, як Жюльєн, “мав сильні пристрасті і вогненну уяву”. Але йому далека внутрішня боротьба. Він розважливий, твердий і всією істотою спрямований до своєї мети – завоюванню багатства. Він дійсно ні з чим не вважається і подібний оголеному клинку.

Таким же, бути може, став би і Жюльен, якби перешкодою перед ним не виникав безперестану він сам – його шляхетний, палкий, гордий характер, його чесність, потреба віддаватися безпосередньому почуттю, пристрасті, забуваючи про необхідність бути розважливим і лицемірної. Життя Жюльена – це історія його безуспішних спроб цілком пристосуватися до суспільних умов, у яких тріумфують низинні інтереси. “Пружина” драматизму у творах Стендаля, герої яких молоді честолюбці,-говорить французький письменник Пиці Вайян у книзі “Досвід драми”, – цілком полягає в тому, що ці герої “змушені насилувати свою багату натуру, щоб відігравати мерзенну роль, що вони собі нав’язали”.