Проблема честі і зради в повісті Івана Нечуя-Левицького “Князь Ієремія Вишневецький”
Творчі зацікавлення Івана Семеновича Нечуя-Левицького надзвичайно широкі: письменника хвилювали проблеми українського селянства, життя української інтелігенції, давно відшумілі події рідної історії. Повість “Князь Ієремія Вишневецький” переносить читача у вируюче XVІІ століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця – не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідного народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок
На початку повісті ми бачимо, що молодий Вишневецький мав у своєму характері потенційні риси сильної людини, які він успадкував від своїх предків: він ніколи не принижувався, приваблював непокірною вдачею. Навіть сам Вінцентій, ректор львівської єзуїтської колегії, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: “Ой коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони Боже, як воно часом піде слідком за Криш-тофом
У своїх мріях Вишневецький виступав честолюбцем; і якщо й згадує свого славного предка,-то тільки тому, що й самому хочеться мати такі почесті і всенародну шану. Не журиться Ієремія і тим, що здамав віру, ставши з українця поляком, не мучать його докори совісті, Характер свого героя Нечуй-Левгадький подає у розвитку: спочатку він чужий для України, а потім її кат. Ми бачимо, що в боях Ієремія надзвичайно сміливий, рішучий у здобутті перемоги, і за інших обставин він міг би стати героєм. Проте кожна ця перемога страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу: “Він… руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда”. Вчинки Вишневенького жахливо жорстокі, він по-садистськи страчує ні в чому не винних людей, завдає їм мученицької смерті. Ієремія впродовж повісті неухильно деградує як людина, навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почуття. У коханні до вродливої козачки Тодозі Світайлихи він керується грубою силою, прагненням будь-якими засобами задовольнити свою пристрасть: “Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелось змести з землі й її хату, і її оселю…” Тодозя на своє нещастя покохала Ієремію, проте ця любов завдала козачці великого болю, принесла сором, ганьбу, муки сумління. Незважаючи на своє кохання, вона все ж знаходить у собі сили не вчинити підлості, не зрадити (не виказала Кривоноса, Вовгуру і Супруна). Тодозя – совісна людина, красива з в щасті, і в горі.
Проблема честі і зради є головною в повісті. Цей неординарний захоплюючий, глибоко психологічний твір змушує нас сьогодні задуматися над тим, що людина, яка вчинила зло, зрадила свій народ, ніколи не матиме щастя і буде проклята нащадками. Тож пам’ятаймо, що життя своє слід сповнювати добром і заради щастя ближнього свого, і в ім’я нашої молодої держави. ‘Щоб ніколи ніхто не міг сказати про наше покоління словами Шевченка: “Гірше ляха свої діти її розпинають”, оту багатостраждальну Україну.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)