Про вірш А. С. Пушкіна “Квітка”
Хвилюючих добутків великого поета є його вірш “Квітка”.
На створення цього добутку автора наштовхнув усього лише невелика висохла квітка, випадково побачений їм серед сторінок якоїсь книги. Усього лише квітка – “засохлий, бездиханний”, колись кимсь забутий і невідомо скільки пролежавший тут. Але яку буру почуттів він відразу ж викликав у душі поета! Який “мечтою дивної” наповнилося його серце! Доля самотньої квітки зв’язалася в його уяві з долею тої невідомої людини, що зірвав і поклав його тут. Автор замислюється
Адже ця квітка колись цвіла в якихось невідомих краях (а може бути, і зовсім близько, та й не так уже давно). Чи довго довелося йому радувати погляди людей? Або він так і не встиг розкритися у всій своїй вроді, коли був зірваний і покладений у книгу? І напевно, покладений не випадково:
На пам’ять ніжного ль свиданья,
Або розлуки фатальний…
Поет задається питанням, і ми немов бачимо перед собою молоду пару, охоплену ніжним почуттям. Можливо, ця квітка для когось став символом любові
Але можливо, він просто був зірваний замисленою рукою людини, що самотньо гуляє “у тиші полів, у тіні лісовий”. Зірвано й покладений сюди просто так, без усякої думки, випадково. І відразу забутий. А людина пішла далі, він живе своїм життям, що жодним чином не пов’язана з коротким життям польової квітки. Де та людина? Яка його доля?
И чи живий той, і та чи жива?
И нині де їхній куточок?
Доторкнувшись до зів’ялої квітки, автор немов доторкнувся до життя й долі його людини, що зірвало. І він уже почуває себе частиною цієї долі. Випадковий перехожий або закохана пара – вони вже не чужі для поета, він уже тісно пов’язаний з ними. Що за життя чекає їх спереду? Бути може, це хтось знайомий, близький йому, той, хто перебуває десь поруч. А може, тих, хто
Залишив цю квітку, цей шматочок свого життя тут, у цій книзі, – може, їх давно вже ні,
…уже вони зів’янули,
Як ця невідома квітка?
От яке хвилювання випробовує поет, намагаючись угадати долю людей, про існування яких ще мить тому назад нічого не знав. І лише маленька засохла квітка, кимсь “забутий у книзі”…
Це тільки один вірш великого поета, один невеликий епізод. Але скільки думки й почуття в ньому! І на якій би сторінці ми не відкрили збірник віршів А. С. Пушкіна, яку б рядок з величезного числа його добутків ми не прочитали, ми завжди буде захоплювати й дивувати майстерність поета, краса його вірша, глибина його почуттів, велич його думок.