Про пам’ятники великим людям
Про пам’ятники великим людям завжди існує багато думок, споровши й слухів. Російські поети, починаючи з М. Ломоносова, намагалися спорудити собі нерукотворний пам’ятник у віршах. На відміну від скульпторів, їм було легше: не треба вибирати місце, позу й т. д. Перед скульптором коштує ще й величезне психологічне завдання. Щоб створити пам’ятник великій людині, треба зрозуміти його душу. Особливе місце в подібних суперечках займає пам’ятник Н. В. Гоголю. Цей великий російський письменник відомий своїми містичними настроями. Навколо
Андрєєв зобразив письменника в момент спалення рукопису другого тому “Мертвих душ”. І сьогодні бронзовий Гоголь, готовий кинути у вогонь рукопис, з обуренням дивиться на вартим у його підніжжя людей
Отже, художник у рішенні образа Гоголя взяв за головний орієнтир самий значний добуток письменника й найтрагічніший момент, пов’язаний з відомим
Мені здається, що автор проекту пам’ятника вибрав не найкращий варіант. По-перше, для самого письменника це був трагічний момент, пережити який йому коштувало чималих щиросердечних і фізичних зусиль. Навряд чи він сам захотів би продовжити в часі своє борошно. По-друге, після відходу з життя у великих людей починається як би друге життя, для якого всі другорядні події їхнього земного існування стають неважливими. Для нас зараз важливий факт створення “Мертвих душ”, а то, що могло б бути, якщо…
Коштуючи перед пам’ятником, я увесь час відчував деяку тривогу й дискомфорт. Мені було щиро жаль Гоголя як людини. Я згадував прочитане про його останні дні життя. Вони були жахливими. Він, як відомо, перевів себе страшним постом, занедужав і вмер. Я ніяк не міг думати про іншому, коштуючи поруч із пам’ятником. А наскільки мені відомо, думати біля пам’ятника великій людині треба про його велич, про його духовний зліт і т. д. Стало бути, по моїх особистих відчуттях цієї мети художник не досяг
За свідченням відомого літературознавця Василя Васильовича Розанова, після відкриття пам’ятника сучасники його творця дуже різко виражали свою думку про роботу Андрєєва. Були навіть заклики знищити пам’ятник. Слава Богові, до акту вандалізму справа не дійшла, але суперечки навколо пам’ятника тривали до самої Радянської влади. Видимо, більшовики вирішили заповнити композиційні недоліки старого пам’ятника на Тверском і спорудили новий пам’ятник письменникові на Гоголівському бульварі. Новий пам’ятник Гоголю вражає величезними розмірами й гордовитим поглядом – по більшій частині на нескінченний потік автомобілів у його підніжжя. У цьому пам’ятнику я відчув тільки характерні символи комуністичної системи: незламна велич, презирство до простої людини, що снує знизу, що вирішує свої дрібні особисті проблемки. Але, незважаючи на композиційну різницю, ці два пам’ятники, по-моєму, поєднує все той же внутрішній ідейний зв’язок з “Мертвими душами”.
Тільки на Тверском бульварі Гоголь критично ставиться до своєї Творчості, а на Гоголівському – письменник кидає критичний погляд на суспільство. Звичайно, комуністи мали на увазі те самодержавне суспільство, з яким вони боролися. Але час зайвий раз довело, що художник повинен орієнтуватися у своїх добутках на вічність. Звалилася влада самодержавства, звалилася й Радянська влада, а пам’ятники Гоголю залишилися стояти. Крім усього іншого – це ще й пам’ятники епохам, у які вони були споруджені
Розкриваючи тему “Пам’ятники Гоголю”, я мимоволі сам задумався про можливій, якійсь іншій, композиції пам’ятника великому письменникові. Я дуже люблю його творчість, і перше, про що я подумав, – це про його героїв. Я представив їх у бронзі, поруч із передбачуваним їхнім творцем, але відразу зрозумів, що в слові вони виглядають краще, живее. І особисто я запропонував би, а вірніше, хотів би побачити перед собою Н. В. Гоголя, що працює над рукописом. Письменник на мить відірвався від аркуша паперу й спрямував свій погляд у далечінь, у Майбутнє Росії, що він любив, жалував і прославлявся
Пам’ятник Великому Кобзареві в Харкові був закладений у дні святкування 120-летия від дня народження поета в березні 1934 року. Для будівництва пам’ятника на конкурсній основі був обраний проект ленінградців – архітектора Лангбарда й скульптора Манизера. При створенні скульптури позували прославлені актори Харківського театру української драми. У роботах зі спорудження пам’ятника Шевченко брали участь біля двохсот робочих різних професій. Відкриття пам’ятника Кобзареві відбулося в березні 1935 року.
Пам’ятник Шевченко в Харкові являє собою багатофігурну скульптурну композицію. На вершині п’єдесталу – фігура поета, а навколо, нагору по спіралі, – шістнадцять бронзових фігур. Таке розташування скульптур – удала знахідка творців пам’ятника. Воно цим-волизирует шлях розвитку України. Нижні фігури втілюють історичну долю пригнобленого українського на-роду: це лежачий виснажений селянин і молода а з дитиною на руках – шевченківська Катери-Ледве вище – селянин з косою в руках, готовий виступити проти гнобителів. Дві наступні фігури цим волизируют протест, що зріє: одна з них сидить зі зв’язаний, ными руками, а друга, коштуючи на весь зріст, розриває пута рабства. Ще одна фігура зображує людини, що піднімає з колін, готового звільнитися від важкого тягаря – мірошницького жернова. За задумом авторів проекту ці фігури визначають життя українців до початку організованого революційного руху. Далі – фігура літнього солдата із записною книжкою за халявою чобота. Це – Тарас Григорович Шевченко в посиланні. Фігура Кобзаря ділить багатофігурну скульптурну композицію навколо п’єдесталу на дві частини. Потім ми бачимо вже не тільки селян, але й робітників. Одна з фігур зображує робітника, що піднімає із землі Прапор. Це символ тимчасових невдач революційного руху. От уже на допомогу селянам і робітникам приходять солдати, матроси, комісари, що мають досвід у політичній боротьбі й військовій справі. Фігури розташовуються по спіралі усе вище й вище.
И на останньому щаблі – суцільна скульптурна група, що зображує дівчину із книгою в руках, шахтаря, що тримає прапор, і українського селянина в крислатому капелюсі. Кобзар стоїть на вершині п’єдесталу, ледве схиливши голову й зробивши як би крок уперед. Поет немов хоче пройти по вільній Україні, довідатися в особу кожного з нас. Пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченко в Харкові по праву вважається одним з найбільш удалих і величних пам’ятників Кобзареві
(2 votes, average: 2.50 out of 5)