Природний розум і врода Роксолани – героїні повісті О. Назарука “Роксолана”
…У греків є Таїс, у римлян – Лукреція, у єгиптян – Клеопатра, у французів – Жанна Д’Арк,
У росіян – графиня Морозова, у нас – Роксолана. П. Загребельний У Стамбулі білі стіни найбільшої мечеті перед гробницею-тьорбе жінки з України, яку у світі знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. На великій міській ділянці височить мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею – притулок для обездолених. Недалеко від восьмигранної гробниці Сулеймана Великого – усипальниця Роксолани,
Хто ж вона, Роксолана? Чому саме її ось уже більше чотирьохсот років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, про неї пишуть і оповіданнях, повістях, романах, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові знаходиться портрет Роксолани – робота італійського майстра XV ст.).
“Роксолана” (“Роксолана”) – повість історична. Розпочинається вона розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської, дочки о. Луки Лісовського,
Дівчина-християнка вразила Сулеймана своєю красою, а пізніше й розумом. Вона добре розумілася на Корані (цьому навчив її побожний учитель Адбуллаг), говорила з падишахом сміливо, переконливо. Знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Слова дівчини сколихнули душу Султана. З ним ще ніхто так не говорив, окрім рідної матері. Та не тільки зміст слів зацікавив його, “але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом. Ще не маючи волі, будучи невільницею, Хуррем у розмові з Сулейманом на його запитання, що ти робила б, якби сповнилося твоє бажання, відповіла: “Я будувала б, будувала багато… наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), …велику дарешттіру (лікарню), …каравансерай для подорожніх і чужинців”. Сулейман відзначив про себе: ця дівчина маж не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: “Вона блистіла умов і веселістю, безоглядністю і милосердям”.
Молода дружина падишаха швидко набула визнання. Згадаймо розділи повісті, присвячені обрізанню першого сина. Представник посольств з Венеції, курдійські еміри просять послухання у Роксолани, хоч і були допущені на цю урочистість за дозволом султана. До Хуррем, яка ходила “без заслони”, часто заходили чужі люди, майстри, учені й поети”, муляри й будівниці, кожного вона приймала, і кожен з низ “дивувався її розмов і зацікавленням”. Навіть проповідники Корану просили Султан Величавий, володар трьох частин світу, прислухався до просьб і порад Ель Хуррем. І влада його із любові великої переходила в руки його жінки”. У народі кажуть, коли влади багато, то горе поряд ходить. Так сталося і в житті Роксолани.
За певних обставин вона “запахла кров’ю”. Ви скажете, що заради рідної дитини можна йти на злочин. Це істина, але й убивство іншої людини – великий гріх. Візир говорив правду, та й сама Хуррем знала, що охрестила сила… Що керувало могутньою дружиною Сулеймана в той момент, коли вона говорила неправду про візира. Хіба лише думка про сина?
Важливим епізодом для характеристики Роксолани буде розповідь автора про другий джігат Сулеймана. У відповідальний момент вона переконала мужа не йти в наступ проти німців. Свої дії пояснила так: Султан може бути переможеним і померкне його зоря, а ще жоден із синів “не годен усісти на престолі султанів, ні піднести меча проти бунту”.
Хочу сказати кілька слів про зовнішню красу Роксолани. У примітці до повісті “Роксолана” читаємо, що італійський художник, який бачив султаншу, такі спомини: “…та пані, по народності русинка, не була гарна, але приємна”. Та кожен має своє поняття про красу. Портрет, що знаходиться у Львівському національному музеї, вказує, що вона була дуже гарна: “делікатна, дуже скромна і дуже спокійна з вигляду, – така спокійна, що успокоює навіть погляд на її портрет”. Автор повісті часто згадує очі Роксолани, а очі, звісно, – дзеркало душі. Вони були сині, часом випромінювали ласку, а іноді – в них мигтіла чаша чорної отруї”. Прикрашало дівчину й волосся: воно було золотисте і сяяло так, що аж очі засліплювало. Сулейман запримітив, що личко в невільниці “біленьке як сніг з таким відтінком, як у першого пуп’янка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього”. І все ж Роксолана зійшла на незвичайну висоту завдяки винятковій силі характеру, мудрості, знанням, набутим наполегливою працею і чи не останню чергу – жіночій принадності.
Думаю, що образ Роксолани, місце цієї жінки в історії тієї епохи потребують додаткового дослідження, бо секрет її успіху не відкритий і досі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)